З першого дня свого заміжжя я не працюю, хоча в шлюбі я вже десять років. Сиджу вдома, доглядаю за квартирою, виховую дочок восьми і п’яти років. Чоловік працює один. Заробляє він не дуже багато, але нам вистачає. Квартира у нас своя, дісталася вона чоловіку в спадщину від бабусі, то ж ми не переплачуємо за знімання.
Я намагаюся раціонально вести господарство, що теж дуже допомагає жити вчотирьох на одну зарплату. Я постійно відстежую акції і знижки, готую вдома, майже професійно шию і в’яжу.
Вдома завжди чисто, є гаряча їжа. Все випране-випрасуване, розкладено в шафі на поличках, підготовлено на тиждень вперед. Чоловік до побуту не торкається взагалі. Ну, може з дітьми позайматися трохи, якщо настрій хороший. Інше все на мені…
Живемо ми непогано. Гроші «на всякий випадок» я стала відкладати років шість тому – чесно кажучи, чоловік сам винен у цьому. Одного разу між нами виникло непорозуміння, чоловік одягнувся, закрив за собою двері і пішов.
Його телефон був відключений, я думала – а що, якщо він не повернеться? У мене в гаманці було триста гривень.
На щастя, на наступний день ми помирилися і знову почали жити звичним життям. Незабаром після цього випадку у нас народилася друга дитина. Але саме в ту ніч я вирішила – треба якось збирати собі подушку безпеки, щоб, «коли що», хоча б в перший час дати собі раду.
І стала потихеньку відкладати. Де ковбасу дешевше куплю, де від зайвих колготок відмовлюся, зате купюру собі в комод покладу.
І все було добре до вчорашнього дня, коли мій чоловік знайшов гроші в розмірі декількох своїх зарплат. Він ніяк не міг зрозуміти, як це, що всі ці роки віддавав всі гроші в сім’ю, а дружина, виявляється, збирала собі заначку.
Розумію, що я вчинила погано, але я хотіла як краще. Чоловік каже, що втратив до мене довіру і що навіть думає про розлучення. Тепер я розумію, що збирати гроші таємно від чоловіка було помилкою. А як все виправити, не знаю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
