Весілля моїх рідних ми ще довго не забудемо, ще всі гості будуть згадувати довго. Тим більше що учасниками тих дивних події були не хто інший, як самі молодята.
Дмитро і Олена своє весілля вирішили святкувати з розмахом, в хорошому ресторані в місті. Самі вони родом з села, та й зараз живуть в селі, вирішили там і залишитися жити, їм подобається таке життя. Не люблять ні Дмитро, ні Олена місто. Там постійний рух з ранку до ночі, всі кудись поспішають, автомобілі на дорозі з ранку до вечора їздять, куди не глянь – люди та автомобілі. Скрізь бетон та асфальт.
Інша справа спокійне село. Тиша навкруги, чисте повітря, річка поруч, ліс. Добре думається, сидячи на березі річки, як там добре навесні, влітку, восени, а зими які в селі чудові. Звичайно є свої негативи. Працювати приходиться з раннього ранку аж до пізнього вечора. Але до цього люди в селі усі звикли. Та коли приходять гості, на стіл є що поставити. Людям з міста та очі розбігаються, дивлячись на той достаток. А ставити є що. Своя птиця, картопелька, овочі, фрукти. Все своє, домашнє, корисне, вирощене з любов’ю та турботою.
Дмитро працює на фірмі свого брата, недалеко від села. Олена по господарству поратися буде. Будинок дістався від батьків дружини їм непоганий, а батьки Олени самі переїхали жити в будинок до бабусі. Вона старенька, доглядати потрібно, а так їм спокійніше і їй легше.
Зараз самій мамі легше, не потрібно ходити кожен ранок та вечір до старенької бабусі. Всі разом, і чоловік допоможе, якщо потрібно. Тому і подарували єдиній донечці великий світлий будинок, тепер вони щасливі господарі в ньому. Але молоді хотіли святкувати весілля в ресторані, а не в будинку, хотілося трішки розкоші і шику, це ж такий великий день для них.
Коли вже весілля догравало, гостей додому повезли автобусом, кому було потрібно в іншу сторону, викликали таксі. Дмитро з Оленою і батьками виходили з ресторану останніми, йшли усі разом. Такий яскравий день дався взнати. Олена лиш мріяла про одне, швидше добратися додому. Їх взявся відвести двоюрідний брат нареченого. Живе сам у місті, але машина є у нього. Тому погодився доставити їх прямо в село, до їхньої хати. Батьки поїхали на таксі.
Коли виїхали за місто, машина брата почала зупинятися, було зрозуміло, що щось вийшло з ладу в ній. Якраз на середині дороги, а залишилося доїхати до дому якихось кілометрів десять, машина спинилася повністю. Якраз в такому місці, де немає зв’язку. Не сидіти ж до ранку було усім разом просто на дорозі. Дмитро з Оленою вирішили йти пішки. А брат так і залишився сам стерегти машину. Що для них, сільських людей, пройти десять кілометрів думали тоді молодята. Олена в весільній сукні, на високих підборах. Спочатку цокала швиденько, піддержувала сукню, щоб не забруднити. Але кілометрів через три напружений день дав про себе знати, вже йшла не так швидко і сукню не тримала.
Далі йшла Олена боса, сукня тягнулася позаду брудна бруднісінька. Згодом наречений і наречена вирішили скоротити дорогу і піти навпростець. Уже розвиднялося, коли втомлені молоді появилися на своєму подвір’ї. Дмитро почувався більш менш. Олена прийшла в сукні незрозумілого кольору. Та ще й реп’яхи красувалися по низу. Фату несла в руці, на ній також була якась якась зелень. Коли їх побачили рідні та сусіди всі разом ще довго сміялися, а потім усі разом знову сіли за стіл, разом із втомленими і брудними молодятами. Оце відсвяткували весілля з розмахом, особливо його завершення. Всім було весело і досі згадуємо те весілля зі сміхом.
Фото ілюстративне.