fbpx

З весілля Дмитра та Олени всі сусіди сміялися. Вони самі прості люди з села, а захотіли весілля зробити шикарне в місті, в дорогому ресторані

Весілля моїх рідних ми ще довго не забудемо, ще всі гості будуть згадувати довго. Тим більше що учасниками тих дивних події були не хто інший, як самі молодята.

Дмитро і Олена своє весілля вирішили святкувати з розмахом, в хорошому ресторані в місті. Самі вони родом з села, та й зараз живуть в селі, вирішили там і залишитися жити, їм подобається таке життя. Не люблять ні Дмитро, ні Олена місто. Там постійний рух з ранку до ночі, всі кудись поспішають, автомобілі на дорозі з ранку до вечора їздять, куди не глянь – люди та автомобілі. Скрізь бетон та асфальт.

Інша справа спокійне село. Тиша навкруги, чисте повітря, річка поруч, ліс. Добре думається, сидячи на березі річки, як там добре навесні, влітку, восени, а зими які в селі чудові. Звичайно є свої негативи. Працювати приходиться з раннього ранку аж до пізнього вечора. Але до цього люди в селі усі звикли. Та коли приходять гості, на стіл є що поставити. Людям з міста та очі розбігаються, дивлячись на той достаток. А ставити є що. Своя птиця, картопелька, овочі, фрукти. Все своє, домашнє, корисне, вирощене з любов’ю та турботою.

Дмитро працює на фірмі свого брата, недалеко від села. Олена по господарству поратися буде. Будинок дістався від батьків дружини їм непоганий, а батьки Олени самі переїхали жити в будинок до бабусі. Вона старенька, доглядати потрібно, а так їм спокійніше і їй легше.

Зараз самій мамі легше, не потрібно ходити кожен ранок та вечір до старенької бабусі. Всі разом, і чоловік допоможе, якщо потрібно. Тому і подарували єдиній донечці великий світлий будинок, тепер вони щасливі господарі в ньому. Але молоді хотіли святкувати весілля в ресторані, а не в будинку, хотілося трішки розкоші і шику, це ж такий великий день для них.

Коли вже весілля догравало, гостей додому повезли автобусом, кому було потрібно в іншу сторону, викликали таксі. Дмитро з Оленою і батьками виходили з ресторану останніми, йшли усі разом. Такий яскравий день дався взнати. Олена лиш мріяла про одне, швидше добратися додому. Їх взявся відвести двоюрідний брат нареченого. Живе сам у місті, але машина є у нього. Тому погодився доставити їх прямо в село, до їхньої хати. Батьки поїхали на таксі.

Коли виїхали за місто, машина брата почала зупинятися, було зрозуміло, що щось вийшло з ладу в ній. Якраз на середині дороги, а залишилося доїхати до дому якихось кілометрів десять, машина спинилася повністю. Якраз в такому місці, де немає зв’язку. Не сидіти ж до ранку було усім разом просто на дорозі. Дмитро з Оленою вирішили йти пішки. А брат так і залишився сам стерегти машину. Що для них, сільських людей, пройти десять кілометрів думали тоді молодята. Олена в весільній сукні, на високих підборах. Спочатку цокала швиденько, піддержувала сукню, щоб не забруднити. Але кілометрів через три напружений день дав про себе знати, вже йшла не так швидко і сукню не тримала.

Далі йшла Олена боса, сукня тягнулася позаду брудна бруднісінька. Згодом наречений і наречена вирішили скоротити дорогу і піти навпростець. Уже розвиднялося, коли втомлені молоді появилися на своєму подвір’ї. Дмитро почувався більш менш. Олена прийшла в сукні незрозумілого кольору. Та ще й реп’яхи красувалися по низу. Фату несла в руці, на ній також була якась якась зелень. Коли їх побачили рідні та сусіди всі разом ще довго сміялися, а потім усі разом знову сіли за стіл, разом із втомленими і брудними молодятами. Оце відсвяткували весілля з розмахом, особливо його завершення. Всім було весело і досі згадуємо те весілля зі сміхом.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page