З Василем я познайомилася сім років тому. Коли я зрозуміла, що чекаю дитину, він спочатку говорив, що ми одружимося, але потім передумав. І тільки через роки, я зрозуміла – причина була в категоричності його матері. Вона не могла пережити того, що він мене поставив на один щабель з нею і сказав, що любить нас обох однаково сильно. Причина по якій майбутня свекруха мене не злюбила, полягала в тому, що я була вже заміжня (хоча дітей від першого шлюбу немає) і старша від свого нинішнього чоловіка на чотири роки.
Так як я живу окремо від батьків, мені доводилося все робити самій. Його не було в моєму житті три місяці. За цей час я зробила ремонт в квартирі. Дитячу і зал. Почала обставляти дещо меблями. Після Нового року ми помирилися. Начебто все було мирно. Народилася наша перша дочка. Почалися безсонні ночі. За ніч я встигала поспати тільки три години. Так тривало чотири місяці.
У нього то робота, то футбол, то лазня, то друзі, ще й його мама вічно придумувала якісь нікому непотрібні справи. Мені допомоги не вистачало від нього. Допомагала моя мама. За що на нього була сильна образа, адже дитина його, а не мамина, і не мама повинна була допомагати. До слова, утримання дитини, самої себе, ремонти, оплата квартири та інше, все було на мені. На ньому часткове утримання дитини та продукти.
Загалом, навалилося все і відразу, і в цей напружений для мене період в житті, його покликали на парубочий вечір. Я була проти, говорила, що я знесилена, що від нього мало допомоги, але він, все одно пішов. Я поставила умову – або парубочий, або ми. Він вибрав парубочий вечір. Я зібрала всі його речі в передпокої і сказала забиратися. На той момент доньці було лише чотири місяці. Він пішов. Так, я розумію, що я теж не зовсім права. Адже можна було відпустити на цей парубочий і перетерпіти. Але у мене не було сил. Я не змогла впоратися з емоціями і втомою.
Через півтора місяці я дізналася, що він зійшовся з колишньою дівчиною, з якою зустрічався в університеті. Прозустрічалися вони місяців чотири, розійшлися і він тут же почав відносини з наступною (теж кілька місяців були разом). Навіть не хочу згадувати, що я пережила тоді, але згодом я заспокоїлася. Прийняла ситуацію. Сказала, що подаю на аліменти, так як він матеріально не допомагав зовсім.
Але ми уклали добровільну угоду в нотаріуса, де він зобов’язується виплачувати певну суму, а я не перешкоджаю спілкуванню з дитиною. Підписували цю угоду 31 грудня. І на його підписання він приїхав з іншою своєю панночкою. Думаю, все прекрасно уявляють, який Новий рік був у мене тоді.
Після Нового року він почав разів 3-4 на місяць приходити до доньки. Ми продовжували листування, але там в основному ми з’ясовували стосунки. В одну з ночей мені написала його друга панночка з претензією, щоб я залишила їх у спокої і не заважала спати. Тут в мені включився якийсь азарт чи що. Обурення, що мені, матері моєї дитини вона буде вказувати, коли писати йому, а коли не писали!
Я подумала, що впевнена в собі дівчина ніколи так не напише, і вирішила втерти їй ніс. Почала легше з ним спілкуватися, прибрала претензії. Через два тижні ми зійшлися, хоча я і не думала про це спочатку, бажання було чисто вказати їй своє місце. Коли зрозуміла, що він налаштований серйозно, то розгубилася. Не очікувала, чесно кажучи, що це призведе до возз’єднання.
Мама порадила спробувати зберегти відносини, так як рідний батько однозначно краще. Плюс я виправдала сама для себе його зраду, щоб самій було легше. Мовляв, сама вигнала, не одружені, що ж йому було робити, раз він думав, що ми розійшлися, все життя одному чи що. Полегшало з цією думкою.
Наступних пів року все було прекрасно. Я не шкодувала. Намагалася не дорікати, не згадувати зраду. Він начебто теж старався. І тут з’ясувалося, що я чекаю другу дитину. Подали заяву в РАЦС. Коли прийшли свекрусі говорити про це, її слова не забуду ніколи: «Ну що ж, раз ви вирішили, я нічого не можу вдіяти».
Після весілля справи погіршилися. Народилася наша друга дочка. На виписці він зустрічав мене з величезним букетом троянд. Я була щаслива, але побут і двоє маленьких дітей дали про себе знати. Знову робота допізна,футбол, непорозуміння, докори. Коли другій доньці було 9 місяців, я зрозуміла, що чекаю третю дитину. Не знаю, як я тоді наважилася,, але зараз вдячна Богу, за те, що у мене три прекрасних донечки!
Перед народженням дитини зробили ремонт (моїми силами) в дитячій (віддали найбільшу кімнату), замовили меблі, яку оплачувала 80% я і мої батьки, а він в цей час, коли оплачували дитячу (про це я дізналася через два дні) купив собі машину. Точніше його мама купила йому машину, яку оформила, як дарчу, щоб не була в спільно нажите майно (про це я дізналася взагалі через рік і то випадково).
Народилася наша третя дочка. Знову втома, робота, футбол. Все за сценарієм. Коли молодшій доньці був місяць, він знову він пішов до матері. До дітей приходив рідко. Допомагав раз на місяць невеликими сумами. Я знову зробила ремонт в передпокої, з трьома дітьми на руках, купила шафи, так як речей додалося. Купила ще один холодильник, ротів багато, продуктів багато, готувати багато, місця не вистачало. Він в цей час по футболам, рибалкам, весілля гуляв. Він лише дивувався, що я не тільки справляюся, але ще й покращую житлові умови.
На той момент я хотіла розлучатися. Подружки вмовляли миритися. В той період він кілька разів йшов і повертався. Намагалася поговорити, щоб одумався, адже троє дітей, діти не іграшки ось так от звикати, що є тато, а потім немає тата. Зараз дітям 5 років, три роки і півтора. Старша дуже переживає. Але він був непохитний. Я не розуміла в чому справа, звинувачувала себе.
Якось діти захворіли, я покликала Василя, думала, якщо прийшов, то іншої точно немає, інакше як би він їй це аргументував. До всього іншого у нього в соц. мережах досі було наше спільне фото.
Але на душі неспокійно було. І в цей самий момент, одна «добра» подруга, повідомила мені, що у нього інша.
Мій світ звалився. Мама не знала, що зі мною робити. Вирахувала хто це. У січні минулого року він на весіллі був. Гість. Вона свідок. Спочатку думала, з весілля зав’язалося. Але проаналізувавши його поведінку, допускаю, що цілком можливо раніше все почалося. Відправила йому фотографію її та написала, щоб більше не з’являвся в нашому житті. Він не відповів. На наступний день подала на розлучення і аліменти.
До речі, вона теж була заміжня, розлучилася півтора роки назад, дитині 12 років, старша за нього, але правда на рік (подарунок свекрусі, все те ж саме, тільки ще й з «приданим» від першого шлюбу).
Засідання було призначено на 15 липня, а 16 день народження середньої дочки. За тиждень до суду він раптом почав питати, що купити дочці. Я не відповідала. Він через день знову, але вже намагався мене зачепити в смс, мовляв, залишилася без чоловіка, вирішила і дітей залишити без батька? Я мовчала.
У вихідні перед судом він раптом вирішив навідатися до наших друзів. Якщо бути точніше – до чоловіка моєї подруги. Чоловік мій дружить з ним, я з нею, а з її чоловіком я навіть не вітаюся, так як він нехороша людина, потворно поводиться по відношенню до моєї подруги, та ще доклав чимало зусиль до розвалу нашої сім’ї своїми порадами.
На суд мій чоловік не з’явився, сказав, що він не згоден з розлученням і просить час на примирення.
На наступний день чоловік прийшов на день народження середньої дочки. Посидів годину. Ми не розмовляли. Спроб він не робив, хоч і відклав розлучення. Через тиждень ще раз завітав до дітей. На півгодини, поки ми гуляли. Спроб знову ж таки не робив. Наступне засідання призначене на кінець серпня. Я вже й не знаю, що думати, що робити.
Зараз думаю, а може треба забрати заяву? Фінансово поки я зможу потягнути себе і дітей, бідно, правда, але витягну. А морально. Троє маленьких дітей. І тато їм потрібен. Я виросла в повноцінній сім’ї і завжди мріяла, що у моїх дітей буде така ж. Незважаючи ні на що, я любила нашу сім’ю. Дуже. Чи люблю я ще чоловіка? Не знаю.
Фото ілюстративне – myseldon.
