Коли читала подібні історії, я завжди думала, от дурні жінки, з жиру бісяться. І ніколи б не подумала, що подібна історія може трапитися зі мною.
У мене чудовий, турботливий чоловік. Багато подруг мені заздрять. Ми вже разом 13 років. Доньці 12 років, синові 9. Ми були ідеальною сім’єю. Але якось я захворіла і мій чоловік купив мені путівку в санаторій.
Я поїхала. Там у нас був режим – до обіду лікувальні процедури, а потім вільний час. Я любила ходити на невеличкий ринок, де, в основному, місцеве населення продавало всякі смаколики. Мені дуже припала до душі медова випічка. Щодня я приходила і купувала щось смачненьке. Продавцем виявився дуже приємний чоловік, на вигляд, років на п’ять – сім старший за мене.
У нього поряд був великий власний будинок з ділянкою, просто райський сад.Він мене запросив до себе, а я і не відмовилася. Ми пили вечорами вино, їли фрукти і шашлики. Зрозуміло, чому жінки закохуються на курорті – тут же життя зовсім інше, шалено романтична. А якщо ще поряд з нею гарний чоловік, то взагалі голову запросто можна втратити. Розум змушує зупинитися, але почуття фонтанують з новою силою. Там уже зовсім не до розуму.
Степан, так звали мого нового знайомого, теж закохався в мене. Він давно розлучився з дружиною і багато років жив сам. Не знаю навіщо, але я йому про себе сказала багато неправди, словом забрехалася.
Сказала, що з чоловіком разом давно не живемо, просто на розлучення ще не подали, а діти живуть у моєї мами і я тимчасово проживаю з ними. З понтом, я показала, що вільна, навіть дітьми не обтяжена. Так, це майже зрада, але ось понесло мене брехати і не зупинитися. Він сказав, що якщо мене нічого не тримає, він мене буде чекати. Навіть дітей прийме, якщо треба буде.
Додому я їхала з твердим наміром, що подаю на розлучення. Але на пероні він зустрів мене з букетом квітів і мені його так шкода стало. Не змогла я нічого йому розповісти. Вирішила почекати, подивитися, що буде далі. Але далі краще не ставало. До свого чоловіка я зовсім охололола. День і ніч думаю про Степана. Він постійно пише і кличе. Телефонувати мені я йому заборонила, мовляв, мама сувора, телефоную йому сама, відкрила додаткову сторінку в соцмережах, щоб листуватися, коли буде зручно.
Думала, може хоч робота зможе мене відволікти від сумних думок, та ні, про Степана думати не перестаю. Ну невже можна так сильно закохатися за два тижні, щоб перекреслити все своє життя? Діти мене не тішать, як раніше, хоча я і люблю їх безмежно. Чоловіка сприймаю просто як родича, а він, бідолаха, навіть ні про що не здогадується. Я постійно думаю про Степана, люблю, боюся і знову думаю, аж серце завмирає. Як мені бути?
Комусь зізнатися у цьому страшно. Я з невеликого селища, мене тут ніхто не зрозуміє. Мені всього 35, що робити?
Я не прошу поради у тих, хто цього не пережив, тому що заздалегідь знаю його: «Викинь все з голови, повернися до чоловіка, в сім’ю, в роботу!». Я прошу поради у тих, хто був на моєму місці. Як повернутися, якщо душа вже не тут?
Або якщо воно має само пройти, то коли, і з якими наслідками? Я дуже боюся, що зірвуся, залишу все і помчу до коханого. Та розумію, що діти мені цього ніколи не пробачать, а зі мною чоловік за таких обставин їх не відпустить.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
