Мені 62 роки, я вже вийшла на пенсію і останнім часом мені щось зовсім сумно стало.
Живу я сама у власній двокімнатній квартирі, начебто, ніхто мені не заважає, але і поговорити нема з ким також.
І тоді я наважилася першою піти до свахи, з якою я не розмовляла 15 років, відколи наші діти одружилися.
У мене Віктор – єдиний син. В свій час ми з чоловіком намагалися дати йому все найкраще.
Він вивчився і став лікарем. Я ним дуже пишалася. Сподівалася, що він знайде собі дівчину до пари.
А він привів невістку, яка на мій погляд, йому зовсім не підходила.
Мій Віктор – високий, стрункий, симпатичний, та й розумний дуже.
А його обраниця, як на мене, ну зовсім не красива: вага 80 кілограм при зрості метр шістдесят. Та й без вищої освіти.
Тому я і не хотіла, щоб син одружувався, і прямо про це говорила.
Віктор мене не послухав, таки одружився з коханою. Відразу після весілля вони стали жити окремо.
Поки я працювала на роботі, все було добре – я була зайнята, і ніякі погані думки в голову не лізли.
А відколи вийшла на пенсію, такий сум мене охопив, що і словами не передати.
Син мій з невісткою вже 10 років як в Америці, вони виграли Зелену Карту.
Віктор мені час від часу телефонує, але ж цього мало. Внуки виросли, а я їх так і не бачила.
Сил у мене ще багато, а я не знаю, до чого мені взятися. Я ж навіть дачі не маю, а вдома дуже сумно.
От я зібрала всі сили в кулак, і пішла до свахи миритися.
Вона була дуже здивована, коли побачила мене у себе на порозі.
Я попросила у свахи пробачення за те, що вважала її доньку негідною невісткою. Щиро попросила, бо сама вже за 15 років переконалася, що помилялася, адже мій син – щасливий з своєю дружиною, і це головне.
Потім ми з свахою добряче посиділи, вона такий гарний стіл накрила!
І от за столом ми вирішили, що обидві в Італію на заробітки поїдемо.
Сваха моя ровесниця, вона теж мені зізналася, що їй сумно.
Так що збираємося в Італію – і розважимося трохи, і собі на старість щось заробимо.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.