Спочатку мені зателефонувала мама і сказала, що вона подає на розлучення. Я ще перепитала її, чи вона не жартує, адже мамі виповнилося 65 років. Але вона лише підтвердила свої слова ще раз – більше терпіти вона не збирається. Під вечір я сама передзвонила батькові, запитала, що у них сталося, і він сказав мені те саме – розлученню бути.
Відносини між нашими батьками завжди були емоційними, як в італійській родині: з гучними з’ясовуваннями відносин і взаємними докорами. Ми з сестрою ще змалку пам’ятаємо, що тихо у нас вдома практично ніколи не було. Це був їхній звичний стиль життя. Але довго вони один на одного не ображалися, майже завжди відразу мирилися.
Ми якось і звикли до цього, тому не звертали на це жодної уваги. Хто ж міг подумати, що вони на старості років таки дійдуть до розлучення. Чи то вік позначається, чи то емоцій забагато назбиралося, але після чергового непорозуміння батьки вирішили раптом розійтися. Хтось щось не те сказав, а люди похилого віку образливі, як маленькі діти.
У заяві написали, що не зійшлися характерами. Це після 40 років проживання в шлюбі.
З спільно нажитого майна у наших батьків тільки двокімнатна квартира в блоковому будинку. Її вони давним-давно приватизували на двох. У нас з сестрою вже давно свої сім’ї, і живемо ми окремо. І ось лише цю двокімнатну квартиру в хрущовці вони і не можуть поділити. Розміняти це житло можна тільки на дві кімнати десь у далекому передмісті.
Але куди літнім людям по комуналках роз’їжджатися, ділити кухню і туалет з чужими людьми? Тут ми категорично були проти, нам вдалося переконати батьків, і вони прислухалися до нашої думки.
Тоді придумали вони квартиру продати, гроші поділити і купити з доплатою що-небудь в будинку, що будується. Але зрозуміло ж, що будуватися нове житло буде кілька років. Знову ж таки, якщо батьків не стане, то виплачувати два їхні кредити доведеться нам з сестрою. І виплачувати довго, бо ми багато не заробляємо.
Батьки вирішили, що вони поки поживуть у нас: батько у сестри, а мама – у мене. Нашої думки вони не питали і те, що у нас свої сім’ї і уклад життя, їх не цікавить. Виходить, що поселити тата чи маму нам доведеться в дитячій кімнаті. А де дитині уроки робити? Загалом, суцільні питання і незручності.
Є ще такий варіант, що квартиру вони продадуть, гроші поділять і переселяться до нас, віддавши нам свої частки. Але ми з сестрою розуміємо, що в такому випадку нам доведеться вже постійно жити з батьками. Але ж у нас свої сім’ї, і наші чоловіки, м’яко кажучи, не в захваті від того, що відбувається.
Як переконати батьків, щоб вони не продавали квартиру? Ну добре, якщо їм так хочеться розлучитися, то будь ласка! Але навіщо роз’їжджатися? Причому, з ними по-окремо говориш, начебто і не проти помиритися, але якщо інша сторона вибачиться… Ну не малі діти? Хоч за руку кожного бери і веди миритися!
А у нас з сестрою чоловіки вже напружилися. Раптом у когось вдома теща з’явиться на невизначений час, а у когось – тесть. Як зберегти спокій і добрі відносини в трьох сім’ях? Як не дати батькам зробити помилку?
Фото ілюстративне – kulturologia.
