fbpx
Життєві історії
З самого ранку в неділю приїхала свекруха з холодцем. Привезла кілька тарілок, щоб на весь тиждень вистачило, бо вважала, що невістка зовсім не вміє готувати

Дочка Валентини вийшла заміж три роки тому за сина однієї нашої спільної знайомої. Галину Вікторівну усі навколо дещо недолюблювали, бо мала вона звичку у все втручатися і всіх повчати. Тому дізнавшись, що Оксана, донька Валентини примудрилася зібратися заміж за Пашу, ми дружно здивувалися.

– Ну що я можу зробити, – говорила тоді Валентина, – 20 років, розуму немає, зате кохання є.

Павлові було 25 років, хлопець начебто самостійний, працював, від мами з татом пішов одразу після закінчення інституту на квартиру. Валентина з чоловіком суперечити дочці не стали і справили молодим скромне весілля.

– Для чого гроші на вітер розкидати, – заявила тоді сваха Галина Вікторівна, – краще за рік подумаємо про свою квартиру для молодих і купимо її в складчину.

І того разу вона була абсолютно права. Так студентка-третьокурсниця Оксана стала дружиною.

– Оксана вміла і приготувати, і випрати, – розповідала її мама, – суп і борщ зварити – без проблем. Ну, а решта – наживна справа і приходить із досвідом.

Але Галина Вікторівна вважала інакше. Вона вважала своїм обов’язком приходити і повчати невістку, навіть попри заперечення свого сина.

– Холодець ми з батьком вам привезли, – ввалювалася свекруха з ранку раніше у вихідний, – і пироги вчора пекла, дружина ж твоя нічого такого ще не вміє.

Ну так, Оксана пекти пироги ще не навчилася, та й духовки на орендованій квартирі в неї не було. Промах? В очах Галини Вікторівни суттєвий. А ще не вміла Оксана підшивати штани, якщо вони були довгі, а мати Павла була проти того, щоб штани віддавалися в майстерню, навіщо, мовляв, витрачати гроші.

– Виходячи заміж, – повчала свекруха невістку, – жінка повинна вже вміти робити по господарству все.

– Якось, – розповідає Валентина, – привезли вони зі сватом два відра огірків з ринку та кілька скляних банок з кришками та закатковою машинкою, – Галина Вікторівна гордо вручила це моїй дочці і веліла закрутити на зиму. Оксана й гадки не мала, як це робиться, ми ж ніколи в селі не жили і знати не знали, що таке банки закочувати на зиму.

Так потім свекруха перевірила і, не виявивши банок з огірками, подзвонила свасі з докорами, що донька зовсім не готова до сімейного життя.

– Я тоді сваху слухати не стала, – продовжує розповідь Валентина, – чотири місяці ми з нею не спілкувалися. Миритися вона, треба віддати належне, з’явилася перша.

– Будемо квартиру молодим купувати? – спитала Галина Вікторівна родичів. – Варіант один: половину зараз, а половину в іпотеку. Скидаємось?

Батьки скинулися, іпотечний платіж був невеликим і Павло сказав, що впорається, а там і Оксана закінчить навчання і піде працювати.

– Ось тут і з’ясувалося, – сміється Валентина, – що й у самої Галини Вікторівни син не дуже вміє господарювати. Кран замінити не може, ключ розвідний у руках жодного разу не тримав. Чоловік приїхав, зробив. Потім ще й новий замок на вхідні двері поїхав врізати. За цим заняттям його Галина Вікторівна й застала.

Сцену мама Павла влаштувала яскраву. Не синові, а сватам: чого, мовляв, у життя молодих лізете. Ну не вміє хлопчик столярничати, сантехнічна робота теж не дається, та й електрика не його коник, і ламінат новий він жодного разу на підлогу не стелив, а тому – не вміє.

– Можна ж і найняти людей, – сказала Галина Вікторівна, – які за копійки і швидко з усім упораються, навіщо приїжджати тестеві, робити, показуючи всім виглядом, що зять нічого не вміє.

А ніхто аж ніяк не показував. Тесть робив, а зять поруч стояв, вчився, запам’ятовував, придивлявся. Без докорів і закидів. Але після такої заяви Валентина не втрималася.

– І пироги з холодцем пригадала, і огірки з банками, і штани, які кравчині віддавати не належало, і доньку свою, до сімейного життя матір’ю зовсім непідготовлену.

І знаєте, допомогло! Більше Оксана на свою адресу жодних докорів не чула. А потім батьки їм на новосілля електричну духовку молодим подарували, так тепер свекор пироги невістки наминає і нахвалює, а Галина Вікторівна рецепт просить.

І Павло потихеньку нехитрі побутові премудрості освоює, офісний працівник непогано вник в тонкощі заміни крана та розетки, і меблі зібрав у дитячу сам.

– Онук у мене місяць тому народився, – хвалиться молода бабуся Валентина, – Артемом назвали. Галина? Засмутилася трохи, внучку вона хотіла, тепер каже, що через кілька років на пенсію вийде і відправить Оксану за донькою.

Маленькому Артемові бабуся Галина подарувала дитячий набір господарських інструментів.

– На виріст, – пояснила вона, – нехай звикає. Я взагалі купила ще набір для дівчинки, там каструльки різні, іграшкові, але він поки нехай полежить.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page