Дочка Валентини вийшла заміж три роки тому за сина однієї нашої спільної знайомої. Галину Вікторівну усі навколо дещо недолюблювали, бо мала вона звичку у все втручатися і всіх повчати. Тому дізнавшись, що Оксана, донька Валентини примудрилася зібратися заміж за Пашу, ми дружно здивувалися.
– Ну що я можу зробити, – говорила тоді Валентина, – 20 років, розуму немає, зате кохання є.
Павлові було 25 років, хлопець начебто самостійний, працював, від мами з татом пішов одразу після закінчення інституту на квартиру. Валентина з чоловіком суперечити дочці не стали і справили молодим скромне весілля.
– Для чого гроші на вітер розкидати, – заявила тоді сваха Галина Вікторівна, – краще за рік подумаємо про свою квартиру для молодих і купимо її в складчину.
І того разу вона була абсолютно права. Так студентка-третьокурсниця Оксана стала дружиною.
– Оксана вміла і приготувати, і випрати, – розповідала її мама, – суп і борщ зварити – без проблем. Ну, а решта – наживна справа і приходить із досвідом.
Але Галина Вікторівна вважала інакше. Вона вважала своїм обов’язком приходити і повчати невістку, навіть попри заперечення свого сина.
– Холодець ми з батьком вам привезли, – ввалювалася свекруха з ранку раніше у вихідний, – і пироги вчора пекла, дружина ж твоя нічого такого ще не вміє.
Ну так, Оксана пекти пироги ще не навчилася, та й духовки на орендованій квартирі в неї не було. Промах? В очах Галини Вікторівни суттєвий. А ще не вміла Оксана підшивати штани, якщо вони були довгі, а мати Павла була проти того, щоб штани віддавалися в майстерню, навіщо, мовляв, витрачати гроші.
– Виходячи заміж, – повчала свекруха невістку, – жінка повинна вже вміти робити по господарству все.
– Якось, – розповідає Валентина, – привезли вони зі сватом два відра огірків з ринку та кілька скляних банок з кришками та закатковою машинкою, – Галина Вікторівна гордо вручила це моїй дочці і веліла закрутити на зиму. Оксана й гадки не мала, як це робиться, ми ж ніколи в селі не жили і знати не знали, що таке банки закочувати на зиму.
Так потім свекруха перевірила і, не виявивши банок з огірками, подзвонила свасі з докорами, що донька зовсім не готова до сімейного життя.
– Я тоді сваху слухати не стала, – продовжує розповідь Валентина, – чотири місяці ми з нею не спілкувалися. Миритися вона, треба віддати належне, з’явилася перша.
– Будемо квартиру молодим купувати? – спитала Галина Вікторівна родичів. – Варіант один: половину зараз, а половину в іпотеку. Скидаємось?
Батьки скинулися, іпотечний платіж був невеликим і Павло сказав, що впорається, а там і Оксана закінчить навчання і піде працювати.
– Ось тут і з’ясувалося, – сміється Валентина, – що й у самої Галини Вікторівни син не дуже вміє господарювати. Кран замінити не може, ключ розвідний у руках жодного разу не тримав. Чоловік приїхав, зробив. Потім ще й новий замок на вхідні двері поїхав врізати. За цим заняттям його Галина Вікторівна й застала.
Сцену мама Павла влаштувала яскраву. Не синові, а сватам: чого, мовляв, у життя молодих лізете. Ну не вміє хлопчик столярничати, сантехнічна робота теж не дається, та й електрика не його коник, і ламінат новий він жодного разу на підлогу не стелив, а тому – не вміє.
– Можна ж і найняти людей, – сказала Галина Вікторівна, – які за копійки і швидко з усім упораються, навіщо приїжджати тестеві, робити, показуючи всім виглядом, що зять нічого не вміє.
А ніхто аж ніяк не показував. Тесть робив, а зять поруч стояв, вчився, запам’ятовував, придивлявся. Без докорів і закидів. Але після такої заяви Валентина не втрималася.
– І пироги з холодцем пригадала, і огірки з банками, і штани, які кравчині віддавати не належало, і доньку свою, до сімейного життя матір’ю зовсім непідготовлену.
І знаєте, допомогло! Більше Оксана на свою адресу жодних докорів не чула. А потім батьки їм на новосілля електричну духовку молодим подарували, так тепер свекор пироги невістки наминає і нахвалює, а Галина Вікторівна рецепт просить.
І Павло потихеньку нехитрі побутові премудрості освоює, офісний працівник непогано вник в тонкощі заміни крана та розетки, і меблі зібрав у дитячу сам.
– Онук у мене місяць тому народився, – хвалиться молода бабуся Валентина, – Артемом назвали. Галина? Засмутилася трохи, внучку вона хотіла, тепер каже, що через кілька років на пенсію вийде і відправить Оксану за донькою.
Маленькому Артемові бабуся Галина подарувала дитячий набір господарських інструментів.
– На виріст, – пояснила вона, – нехай звикає. Я взагалі купила ще набір для дівчинки, там каструльки різні, іграшкові, але він поки нехай полежить.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
