– Ми з донькою домовилися, а вона тепер вирішила по-іншому поступити. Я їй кажу – ну це ж неправильно так, у тебе однієї дві квартири, в одній живеш, другу здаєш! – розповідає 57-річна Зоя Степанівна. – А ми в двокімнатній квартирі вчотирьох, а через три місяці дитина у молодих народиться, будемо взагалі вп’ятьох.
І якби ж то вона сама ці квартири купила – вони їй просто так дісталися від її тата. І ми з нею домовлялися раніше, що вона одну квартиру братові віддасть. І це, я вважаю, буде справедливо.
– Просто так віддасть свою квартиру братові? І вона була згодна?
– Ми ж сім’я все-таки, треба ділитися, я вважаю! Вони рідні люди – брат і сестра. Життя довге попереду. Сьогодні вона Максиму допоможе, а завтра він їй. Ми давно вже про це домовилися, вона була згодна раніше! Казала, коли Максим повернеться з армії, вони разом сходять і оформлять одну квартиру на нього.
Але втрутилася її свекруха, і тепер все пішло шкереберть! Сказала, що так не робиться, що Галинка повинна думати про себе і свою дитину, а не про брата. Брату, мовляв, нехай його батько квартиру купить… А я кажу, а нічого, що батько Максима Галинку з трьох років ростив, як рідну, і ніколи не ділив дітей на «свого» сина і «чужу» дочку?
Свого часу, тридцять років тому, Зоя Степанівна пішла від першого чоловіка з дворічною на той момент дочкою Галинкою. А через рік вийшла заміж вдруге. Перший чоловік поводив себе не найкращим чином – вживав оковиту, затримувався надовго з друзями, з дружиною зовсім не рахувався.
Другий був повною його протилежністю. У всьому допомагав, дбав, гроші все віддавав в сім’ю – просто приносив зарплату і клав на стіл, залишаючи собі невелику суму на дрібні витрати.
А найголовніше, за словами Зої Степанівни, Галинку прийняв, як свою. Грав, гуляв, на велосипеді навчив кататися, на море возив. Дівчинка від рідного батька не бачила стільки уваги і грошей, скільки від маминого другого чоловіка. І навіть коли у Віктора Олексійовича з Зоєю Степанівною народився спільний син Максим, ставлення чоловіка до дочки дружини не змінилося.
– Галинка взагалі його вважала своїм рідним батьком, навіть здивована була років в п’ять або шість, коли дізналася, що у неї, виявляється, раніше інший тато був! – згадує Зоя Степанівна. – Запитала, чому у неї прізвище інше, ну, я і відповіла. Вона рідного батька вже й не пам’ятала. Колишній чоловік особливо до дочки не рвався. Аліменти платив від випадку до випадку, працював теж так, часом…
А в дев’ятнадцять років Галинка отримала від рідного батька і його батьків спадок: дві двокімнатні квартири.
Її батька раптово не стало, він з своїми батьками кудись їхав машиною… родичі нам повідомили. А дочка спадок отримала, дві квартири, від свекрів і від тата. Квартири ми з нею привели до ладу разом, стелі побілили, шпалери підклеїли, замінили деякі меблі, техніку. І одну здали в оренду, а в другій Галинка почала жити…
Треба сказати, переїзду Галинки раділи всі: жити в двокімнатній квартирі нам вже було затісно. Кімната у них була на двох з братом, і одинадцятирічному Максиму з дев’ятнадцятирічною сестрою було незручно. А вже їй-то – що й казати.
До того ж у Галинки нарешті з’явилися гроші – від здачі квартири в оренду. Дівчина стала жити самостійно по-справжньому.
– І ми з нею відразу домовилися – другу квартиру вона потім віддасть брату, коли Максим підросте і стане самостійним! – розповідає Зоя Степанівна. – Тому що ми сім’я, а в сім’ї ділити на моє-твоє – остання справа! Віктор Олексійович он свого часу їх з Максимом не ділив, і подарунки купував обом, і на море возив, і займався. Їй навіть на думку не спало заперечувати! «Звичайно, мамо, так і зробимо!».
Треба відзначити, Галинка завжди була дівчинкою слухняною, вихованою в дусі поваги до старших. Слово батьків для неї було законом. Дитиною добре вчилася, допомагала по будинку, щиро любила братика. З нею ніколи не було ніяких проблем, навіть в підлітковому віці.
У 26 років Галинка вийшла заміж, народила дитину, зараз їй 32. Брату її, Максиму, 25, але квартиру Галинка йому так і не віддала – втрутилася її свекруха, мати чоловіка.
Зоя Степанівна дуже сердиться на сваху, просто говорити спокійно про неї не може. Не дзвонить більше ніколи, і в гості її не кличе. Віра Петрівна тепер для Зої Степанівни не друг.
– Яка її справа взагалі? – обурюється вона. – Яке вона право мала втручатися і щось говорити на цю тему? Пересварила нашу сім’ю в результаті, ось і все!
Зі свого свекрухою Галинка була в непоганих стосунках з самого початку. Тому і поділилася в якийсь момент – мовляв, мешканці з’їжджають, і шукати нових, напевно, вже немає сенсу. Через кілька місяців Максим повернеться з армії, і треба буде переписати квартиру на нього, щоб у нього теж було своє житло.
Віра Петрівна просто вухам своїм не повірила. Що? Навіть не просто пустити брата в свою квартиру пожити, але переписати на нього нерухомість юридично? З якого дива-то? Так не робиться взагалі-то. У Галинки вже була дитина, і їй треба думати не про брата, а про сина. Брат – чоловік, йому в декреті не сидіти скоріше за все, нехай йде і заробляє квартиру собі сам. До того ж у нього геть, рідний батько є. Є кому допомогти.
Галина все відмахувалася спочатку і слухати не хотіла свекруху, а потім замислилася, після чого пустила в квартиру нових мешканців, і на питання своєї сім’ї ось вже майже п’ять років відмовчується. А Максим тим часом вже й одружитися зібрався. Його дівчина чекає дитину, живуть вони зараз з Зоєю Степанівною і її чоловіком, свого житла немає ні у нього, ні в неї.
Ось-ось вже народиться дитина, і мати рішуче приступила до Галини з питанням – коли дочка віддасть квартиру братові? Їм же ще там все підготувати треба, ремонт зробити…
Галина ж дарувати квартиру відмовилася навідріз, і Зоя Степанівна ображена. І на Галинку теж, але найбільше на сваху, яка влізла взагалі не в свою справу…
Фото ілюстративне – bsiter.
