Моя мама ніяк не може заспокоїтися, постійно картає мене за те, що я розлучилася з чоловіком. І дня не минає, щоб вона не читала мені лекцій. Мені 33 роки і після розлучення я з дитиною повернулася до мами, а куди ж іще?
– Ситуація у тебе не та, щоб ти вибирала, – постійно повторює мені мама. – Тут дівчат повно, а у тебе дитина! Вибирай з того, що є, інакше і цих скоро розхапають. Не подобається? А я тобі казала! Ось навіщо, навіщо ти розлучилася з Романом?
З Романом, батьком свого семирічного сина, я розлучилася ще чотири роки тому. Самій, звичайно, дуже важко. Треба віддати належне, мама онука любить, і завжди виручає в плані «забрати», «посидіти», «відвести в поліклініку», варто лише згадати. Погано лише одне – бабуся потім обов’язково пригадає свою допомогу. Мати ніяк не може пробачити мені розлучення.
Мій колишній чоловік їй дуже подобався. І в моєму рішенні розлучитися мати тепер бачить джерело і першопричину всіх наших проблем.
– А не треба було розлучатися! – постійно мені повторює. – Сама винна! Якби ти не розлучилася, все б зараз було по-іншому.
Ці розмови мене дуже дратують. Хоча десь в глибині душі, не признаючись в цьому навіть собі, я шкодую про своє розлучення. Зараз я би вже не приймала таких поспішних рішень, але що вже тепер.
Хоча тоді здавалося: жити з Романом – себе не поважати. Колишній чоловік був абсолютно інертним. Ну що це за чоловік, який не може заробити?
Ми жили в безгрошів’ї, а Роман постійно просив мене «потерпіти, скоро все налагодиться». А як налагодиться, якщо нічого налагоджувати чоловік не хотів? Чого чекати?
Тоді я вважала, що гідна більшого. А жити доводилося мало не впроголодь, рахуючи копійки, і про нові туфлі мріючи як про диво.
Зате чоловік без проблем сидів з дитиною, гуляв, купав, і ночами на руках носив малюка годинами, незважаючи на те, що завтра на роботу.
У будинку робив практично все, без нагадувань і умовлянь, не розділяючи обов’язки на чоловічі і жіночі. Та й, здається, мене любив по-справжньому. Благав не руйнувати сім’ю, почекати, потерпіти. Але я чекати не погодилася. На той час я ні на хвилину не сумнівалася, що довго одна не залишуся.
Перший час після розлучення чоловік часто приходив до сина, але я була проти таких візитів і часто робила все, щоб вони не відбулися. А через рік у Романа з’явилася жінка, і він перестав битися в закриті двері. Ще через рік Роман одружився, у другій родині у нього зараз теж дитина, і участь в житті сина поступово звелася до щомісячного перерахування аліментів.
Найбільше мене тепер зачіпає те, що у мого колишнього чоловіка зараз все супер. У нього нова робота, нова дружина-красуня, нова квартира, маленька дочка, поїздки, он, за кордон. І звідки все це взялось? Може, і правда, мені треба було трохи потерпіти, і все б налагодилося?
Мама права, справи у мене поганенькі, якщо чесно. Знайти кавалера ніколи не було для мене проблемою, але ось після розлучення – немов пороблено. Час від часу, звичайно, чоловіки на шляху зустрічаються, але такі, на яких без сліз не поглянеш – без житла, без грошей, без роботи.
Хтось скаже, що не можна бути такою меркантильною, але, розлучившись з чоловіком тільки через невелику зарплатню, розглядати як варіант чоловіка, у якого і роботи то немає – взагалі нелогічно. Навіщо я тоді розлучалася?
Мені зараз потрібен такий чоловік, щоб і любив, і на руках носив, і проблем не мав, і, головне, заробляв добре. Знову наступити на ті ж граблі зовсім не хочеться.
Та мама, яка переживає за мене, постійно твердить, що треба знизити планку. Треба вибирати щось з того, що є, бо скоро і того не буде. Знати собі ціну – справа хороша, але не для розлученої жінки з дитиною. Мама вважає, що потрібно бути простіше.
Так, я втомилася сама, роки йдуть, і хочеться сім’ю, як у всіх нормальних людей. Але я впевнена, що подібні компроміси не доведуть до добра, і починати відносини з чоловіком, який не влаштовує з самого початку, маячня, яка ні до чого доброго не приведе.
Фото ілюстративне – odmdetka.
