fbpx
Життєві історії
З продажем маминого будинку Галина поквапилася: з’явився ще один спадкоємець – її рідний брат. Багато років він не навідувався до матері, жив в іншому місті і дуже багато допомагав, за наполяганням дружини, лише своїй тещі, а про рідну матір забув. У Галини давно була домовленість з братом, що Галина про матір дбає, а брат ні на що не претендує. Тільки ось на папері це не було оформлено. Як тільки брат дізнався, що сестра продала будинок, відразу зажадав свою частку

У Оксани з Олександром росло двоє дітей, тому вони вирішили брати трикімнатну квартиру, щоб відразу місця всім вистачило. Щомісяця вони виплачували чималий кредит, то ж на хорошу машину грошей поки не було.

У Олександра була стара іномарка, на ній він і возив всю сім’ю. Машинка пихкала, часто ламалася, але все ж виручала. Вони по магазинах на ній, і на роботу, і дітей в школу, і в ліс по гриби.

Галина, мати Олександра, шкодувала сина: складно йому з цією машиною, нову треба.

– А що робити? Зайвих грошей немає, а машина потрібна, – відповідав син.

Але гроші з’явилися – у Галини не стало мами, тобто рідної бабусі Олександра. Було їй вже вісімдесят п’ять, жила вона в селищі недалеко від міста. Була ще міцною старенькою, з господарством сама справлялася, але несподівано захворіла і не стало її.

Галина продала її добротний будинок місцевим фермерам і виручила за садибу доволі кругленьку суму. Залишила вона собі трохи, а основну частину урочисто вручила синові, сказавши, що гроші дає виключно на хорошу машину.

Олександр з Оксаною остовпіли від такого подарунка. У Оксани майнула думка, що краще б вони самі заробили на автомобіль. Але Галина радо посміхалася, навіть не допускаючи думки, що діти відмовляться від її подарунка.

На авторинок їздили разом, купили хорошу, ще досить нову машину, майже джип. І з цього дня Галина при кожному зручному (і незручному) випадку прагнула їхати з сином і невісткою.

– Ви на базу продуктову коли поїдете? Мене візьміть.

Звичайно, її брали. Також як і в інші магазини, ринки і торгові центри. А потім Ігор возив її до родичів, знайомих і друзів.

Влітку з наметом на озеро їхати – теж її беруть. І спробуй не взяти. З’їздили якось у вихідний на базу, а Галину не сповістили, знаючи, що недавно возили і вона всього там набрала. Так вона таку сцену влаштувала:

– Як же так, я вам такий подарунок зробила, а ви мене підвезти не хочете, ось і даруй вам після цього машини.

Оксана вже не раз згадала стару іномарку, яку вони продали майже за копійки. Хоч старенька, зате своя була. А зараз ніби свекруха в борг машину дала. Оксана про це думала, але мовчала, не хотіла чоловіка засмучувати. І адже до нової машини всі нормально жили, – не було закидів від свекрухи.

Галина підрядилась в місцевий хор ходити, вечорами просила з репетицій забирати і додому відвозити. Робота, діти, школа, гуртки різні, а тут ще репетиції в будинку культури. До того ж Галина стала подружок з собою прихопити, і Олександру доводилося їх теж розвозити.

Саша бурчав, але матері не перечив. Оксані все це дуже не подобалося. Невідомо, скільки б це тривало, але, виявилося, що з продажем будинку Галина поквапилася: з’явився ще один спадкоємець – рідний брат Галини.

Багато років він не навідувався до матері, жив в іншому місті і дуже багато допомагав по указці своєї дружини своїй тещі, а про рідну матір забув. У Галини давно була домовленість з братом, що Галина про матір дбає, а брат ні на що не претендує. Тільки ось на папері це не було оформлено, до того ж бабуся до останнього була в бадьорому настрої.

І ось як тільки брат дізнався, що сестра продала будинок, відразу зажадав свою частку і сказав, що буде судитися, якщо що. Олександр з Оксаною сходили до юриста, де їм сказали, що якщо по-людськи, то будинок повинен залишитися за Галиною але якщо за законом, то навпіл.

Загалом, Олександр з Оксаною продали свою дорогу машину і віддали всі гроші Галині.

– А навіщо мені всі, – здивувалася вона, – я йому частку віддам, а решту ваше, купіть собі іншу машину, тільки дешевшу.

– Дякую, мамо, – сказала Оксана, – ви вже з грошима самі розберіться, а ми візьмемо поки собі за коштами транспорт.

Знову взяли недорогу іномарку, – так, далеко не нову, зате свою.

Тепер Галина не дзвонить синові і не просить звозити її куди-небудь. Діти самі дзвонять і питають, чим допомогти і куди звозити. Галина скромно зітхає і каже: – Ну, якщо тільки на базу за продуктами.

Загалом, все встало на свої місця: Галина перестала втручатися в життя сина і невістки, а вони тому і раді – нехай навіть і з гіршою машиною, але в спокої.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page