Ми з чоловіком прожили 10 років, в шлюбі у нас народилося двоє дітей. А півтора роки тому ми розлучилися, я сама подала на розлучення, коли дізналася, що у мого чоловіка є інша жінка. Нашим дочкам на той момент було три і п’ять років.
Спочатку було непросто, Валерій не давав розлучення, влаштовував сцени і мені, і моїм літнім батькам, загалом, показав себе у всій красі. Як то кажуть, хочеш пізнати чоловіка до кінця – спробуй з ним розлучитися.
Зараз вже стало легше, життя входить в колію, я виховую дітей і працюю, колишній чоловік платить аліменти. Спілкуватися з дочками він не особливо бажає, але я і сама проти цього. Принаймі, точно не зараз.
А тут з початку літа мені почали телефонувати його батьки. Вони на все літо їдуть в свій будиночок в селі і цього року захотіли взяти з собою і внуків. Люди вони, в принципі, хороші. В свій час вони дуже допомагали мені з дітьми, онучок люблять, і дуже за ними скучають. Напевно, вони не винні, що у них виріс такий син.
Мама колишнього чоловіка дуже просила привезти дітей і в підсумку я наважилася відправити дівчат до колишньої свекрухи на кілька тижнів. Та й всі навколо мені говорили, що, мовляв, не давати не можна, вона ж бабуся, має право спілкуватися з онуками. За поведінку свого дорослого сина вона відповідати не може. І взагалі, це в інтересах дітей – чим більше у них буде рідних і близьких людей, тим краще.
Я теж так подумала. Нехай спілкується, якщо хоче. Та ще напередодні мені замовлення велике надійшло. Ну і подумала – навіщо дівчатам зі мною сидіти вдома. Нехай з’їздять до бабусі, там все ж буде веселіше. Здзвонилася з Вірою Василівною – вона висловила радісну готовність. Ну, ми зібрали речі, через кілька годин приїхав дідусь і відвіз онучок.
Я віддала дітей і занурилася в роботу. Кілька разів дзвонила свекрам – ті запевняли, що все нормально, і просили ні про що не хвилюватися. Через три тижні, як ми і домовлялися, я поїхала за дітьми і забрала дівчаток від бабусі.
Питаю, а що вдома робили? Бабуся з дідусем, кажуть, городом займалися, а ми малювали. Дідусь по дорозі купив олівці та альбоми, ось так! Уточнюю, мовляв, що, більше нічим не займалися? Не загоряли, не купалися, в ліс не ходили?
Кілька разів ходили з дідусем в магазин за морозивом і телевізор дивилися, кажуть! Я була дуже здивована – люди взяли дітей, за своєю ініціативою, між іншим! Ну який город? Спілкувалися б з онуками. В селі стільки всього цікавого! Та й потім, там їх ніхто не замкнув, дід на машині, можна було покататися, з’їздити в найближче місто, в кафе сходити, в кіно в кінці кінців, я не знаю.
А найголовніше, ще всім родичам розповіли, що я привезла їм дітей, і навіть на печиво дітям грошей не залишила! Це мені тітка чоловіка колишнього чоловіка сказала, сестра моєї свекрухи. Каже, ти аліменти отримуєш, а діти у бабусі з дідусем без морозива сидять. А те, що тих аліментів на двох дітей мізер, це не має значення зовсім.
Я подзвонила їм потім, кажу, вам грошей треба було дати ще, чи що? Свекруха почала викручуватися – ну ти ж розумієш, ми пенсіонери, двоє дітей, нам важко. Я кажу, так у сина б попросили допомоги, це і його діти теж! А він, відповідають, аліменти тобі заплатив, так що гроші повинна ти давати! Ось так. Думаю, це перший і останній раз мої діти гостювали у бабусі. Більше не поїдуть – просто самі не захочуть. Та й я тепер точно проти. Краще вже в дитячий літній табір їх відвезу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
