fbpx
Життєві історії
З першим внеском на квартиру дітям допомогли батьки зятя, і це не дивно – у сватів одна дитина, а у мене троє. Дочка моя, Тетяна, вважає, що батьки мають їх забезпечити житлом

Мене в свій час ніхто житлом не забезпечував, ми з чоловіком всього досягали самі. А от дочка моя, Тетяна, чомусь впевнена, що всі батьки мають дітям купити по квартирі. Не знаю, звідки у неї такі думки, але мені, як матері трьох дітей, такий варіант явно не підходить.

Дітей у мене троє, я виховувала їх одна. Чоловік раптово не стало, про особисте життя мені просто ніколи було думати. Мені дуже допомагали батьки і свекруха, але було все одно важкувато.

Тетяна, старша дочка, їй зараз двадцять вісім років. Є ще два сина, їм по двадцять років, вони живуть в столиці, вчаться на заочному, працюють і грошей у мене не просять, кажуть, що самі дають собі раду. Сини взагалі завжди були більш самостійними і зібраними, ніж донька.

Тетяну я вчила на очному, платила за її навчання. Після університету вона влаштувалася на роботу, а п’ять років тому вийшла заміж. Я молодим особливо допомагати не могла – мені потрібно було на ноги ставити ще молодших дітей. Молоді ніби як розуміли і не ображалися.

Коли сини вилетіли з гнізда в самостійний політ і влаштувалися на новому місці, я змогла зітхнути вільніше. Нарешті можна було пожити для себе. Діти подорослішали і самі себе забезпечували, до онуків справа ще не дійшла – саме те.

Але тут дочка з чоловіком попросилася жити до мене, щоб швидше назбирати на власне житло. До цього вони знімали квартиру та дочка постійно скаржилася, що відкладати не виходить.

Я погодилася, квартира трикімнатна, як-небудь та помістимося. І стали жити разом. Молоді перший час вели себе тихо, а потім пішло-поїхало: то друзів приведуть, то самі прийдуть пізно і шумлять до опівночі. Мені це не подобалося, бо я хотіла хоч якийсь час пожити в тиші і спокої. Тому я постійно про це говорила молодим.

Якось дочка прийшла до мене з розмовою, під одним дахом нам уживатися важко, та й народжувати їй уже пора. Але не у мене або на знімній квартирі це робити. Я не розуміла, куди вона веде. А виявилося все просто.

– Ми дізнавалися, нам кредит на квартиру не схвалять, тому що у нас офіційна зарплата маленька. Давай ти її на себе оформиш, а ми будемо платити?

– Ви ж нічого не зібрали, яка іпотека? А перший внесок?

Дочка сказала, що перший внесок їм готові дати батьки зятя. Я запитала, навіщо тоді вони переїхали до мене, якщо збирати їм нічого не треба, а дочка зітхнула і сказала, що вони хотіли назбирати ще грошей, щоб перший внесок був побільше, а відсоток, відповідно, менше. Але у них не виходить.

Але як цікаво виходить – вони жили у мене на всьому готовому, ні на що не скидалися, ні на що не збирали, а їм ще й не вистачало завжди, до кінця місяця вічно у мене брали в борг.

– Ти ж казала, що ви гроші відразу на якийсь ощадний рахунок кладете? – уточнила я у дочки, але вона тільки опустила очі і промовчала.

Подумала я над пропозицією дочки, і відмовила, чим дуже її обурила. Я хочу купити машину, про яку вже років двадцять мрію, а на це доведеться брати кредит.

– Батьки дітей житлом забезпечують, а ти навіть іпотеку на себе оформити не можеш! – не вгавала дочка. – Свекри нам на перший внесок грошей дають, а ти хоч копійку в нашу сім’ю вклала?

– А я повинна? Все, що я тобі повинна, я виконала – виростила, вивчила, а далі – сама. Після мене – поділіть з братами спадок. А що я тобі ще винна? У сватів одна дитина, а у мене вас троє. Мені кожному по квартирі купити?

З’їхали вони від мене в той же день, хоча я їх не гнала. У мене пропало взагалі будь-яке бажання допомагати дочці. Сини у мене нічого не просили і не просять. Ось ніби одні батьки, одне виховання, а які різні вийшли діти.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page