Я себе не виправдовую, бо сам пішов з сім’ї. Та все ж мені здається, що дружини – це одне, а діти – зовсім інше. В якому б шлюбі не жив батько, для нього всі діти однакові.
З першою дружиною вийшло не дуже гарно – п’ять років тому я пішов від неї до іншої жінки. Прийняв її дитину від першого шлюбу, налагодив з ним хороші стосунки. Хлопчику було 4 роки, батька свого він не знав. Він швидко звик до мене, почав називати татом.
Коли ми розлучилися, моєму рідному синові було 10 років. Я сподівався, що він зможе зрозуміти мене і пробачити. Я поговорив з ним, пояснив, що з його мамою у нас більше немає любові, що я нікуди не подінуся і завжди буду поруч. Син хотів, щоб я забрав його до себе.
Я б не проти, але нинішня дружина на таке не погоджувалася. Казала, що не згодна обпирати і готувати на ще один рот і пускати його в свою квартиру.
Квартиру, в якій ми жили, я залишив дружині і сину. Сам пішов практично без нічого.
Колишня дружина навіть слухати не хотіла про те, щоб віддавати дитину мені. Вона була переконана, що з мамою сину буде краще. Але сам син же був дуже ображений на мене, а колишня дружина ще більше налаштовувала дитину проти мене. Казала, що я його не люблю і кидаю. Не могла пробачити мені того, що я від неї пішов.
Я ж намагався не звертати уваги, так само телефонував, приходив до сина, брав його з собою на прогулянки. У вихідні їздили кудись відпочивати з моєю нинішньою сім’єю. Хоча дружина не особливо вітала це, але поводилася чемно, ніколи не показуючи свого невдоволення.
Через рік колишня дружина вийшла ще раз заміж і привела в квартиру чоловіка. Вона і до цього з ним зустрічалася, але тепер вони вирішили з’їхатися.
Син не хотів з ними жити і все частіше просив мене про зустрічі, напрошувався в гості. Але після його візитів у нас з дружиною постійно виникали непорозуміння, тому я відмовляв. Син це відчув, і не злюбив мене, почав нас з колишньою дружиною звинувачувати у всіх своїх проблемах. А далі почав погано вчитися, тікати з уроків, пізно приходити додому.
Спочатку я намагався це припиняти, розмовляти з сином, переконувати його, що так поводити себе не можна, але він не слухав. Тоді я вирішив впливати через колишню дружину. І в підсумку зрозумів, що їй просто не до нього. Вона чекає дитину і збирається заміж. А новому чоловікові наш син не дуже то і цікавий.
Я хотів би забрати його, але моя дружина поставила умову – або вона з сином і нашою спільною дочкою або мій син від першого шлюбу. Навіть якби я вибрав сина, жити нам було б ніде. Суд б мені його не залишив.
В результаті, син зовсім перестав зі мною спілкуватися. Ігнорував навіть, коли я намагався зустрітися. Чим більше я намагався втрутитися в його життя, тим більше він мене відштовхував. Та й вдома мене завжди чекали діти і дружина, проблеми, що вимагають рішень. Ми почали все більше віддалятися один від одного, перестали зовсім бачитися.
Мені страшно за долю нашої дитини, адже він зараз в такому віці, де найбільше потребує підтримки. Я втрачаю сина. Мені здається, що зараз я йому зовсім не потрібен. Колишня дружина вся в нових турботах і навіть говорити більше на цю тему не бажає, апріорі вважаючи винним мене. А я не знаю, що можу ще зробити.
Чому воно так буває, що дорослі часто живуть своїм життям, не задумуючись про дітей.
Фото ілюстративне – freepik.
Популярні статті
- Одного вечора, коли я поверталася з роботи, швиденько забігла в супермаркет і побачила там чоловіка своєї найкращої подруги з незнайомою жінкою. Вони купували якісь продукти, овочі, фрукти і клали все в один кошик. Я не могла до них підійти, а коли повернулася додому, то відразу набрала Івана. Тоді я дізналася, що він зраджує Марині. Іван попросив нічого не розповідати його дружині, бо він хоче залишитися в сім’ї. І тоді я зробила велику помилку
- Дочка вважає, що якщо я вийшла на пенсію, то повинна кинути всі свої плани і повністю зануритися у онуків. Я не відмовляюся зовсім, час від часу я можу побути з ними. Але кожного дня на постійній основі я не згодна. Я почала брати замовлення по шиттю. Клієнтки дуже задоволені моєю роботою. Зрештою, у онуків є батьки, які і повинні ними займатися. Чому цим вихованням повинна займатися я
- Я все обміркувала, і вирішила, що повністю віддати будинок братові буде нерозумно. Продавши ділянку з будинком можна було купити двокімнатну квартиру. Знаючи, що брат спустить спадок дуже швидко, я наполягла на своїй частці. Думала – нехай будинок буде наш спільний, брат може жити в ньому, ніхто його не гонить, сподівалася, що він стане більш розсудливим, але куди там
- Робота у мене доволі високооплачувана, я вже купив собі квартиру і машину, їжджу відпочивати за кордон, маю якісь заощадження. Мого брата це дуже сильно дратує, але він нічого для цього не робив. Жодного разу не поцікавився, що й до чого. Лише стверджував, що мені пощастило. Але він навіть собі не уявляє, що мені довелося пережити. І якось трапилася у нього така ситуація, що йому знадобилися гроші. Він відразу ж звернувся до мене за допомогою. Я ж рідний брат і «зобов’язаний йому допомогти». Ось тільки я йому відмовив
- Через день народження подруги, я ледь не розлучилася з чоловіком. Я хотіла подарувати їй дві тисячі гривень, а чоловік сказав, що це забагато. Коли я про все розповіла своїй мамі, вона стала на сторону мого чоловіка, а мені порадила купити подрузі в подарунок кришталеві фужери. Добре, що я послухала маму, вона у мене дуже розумна жінка