Я себе не виправдовую, бо сам пішов з сім’ї. Та все ж мені здається, що дружини – це одне, а діти – зовсім інше. В якому б шлюбі не жив батько, для нього всі діти однакові.
З першою дружиною вийшло не дуже гарно – п’ять років тому я пішов від неї до іншої жінки. Прийняв її дитину від першого шлюбу, налагодив з ним хороші стосунки. Хлопчику було 4 роки, батька свого він не знав. Він швидко звик до мене, почав називати татом.
Коли ми розлучилися, моєму рідному синові було 10 років. Я сподівався, що він зможе зрозуміти мене і пробачити. Я поговорив з ним, пояснив, що з його мамою у нас більше немає любові, що я нікуди не подінуся і завжди буду поруч. Син хотів, щоб я забрав його до себе.
Я б не проти, але нинішня дружина на таке не погоджувалася. Казала, що не згодна обпирати і готувати на ще один рот і пускати його в свою квартиру.
Квартиру, в якій ми жили, я залишив дружині і сину. Сам пішов практично без нічого.
Колишня дружина навіть слухати не хотіла про те, щоб віддавати дитину мені. Вона була переконана, що з мамою сину буде краще. Але сам син же був дуже ображений на мене, а колишня дружина ще більше налаштовувала дитину проти мене. Казала, що я його не люблю і кидаю. Не могла пробачити мені того, що я від неї пішов.
Я ж намагався не звертати уваги, так само телефонував, приходив до сина, брав його з собою на прогулянки. У вихідні їздили кудись відпочивати з моєю нинішньою сім’єю. Хоча дружина не особливо вітала це, але поводилася чемно, ніколи не показуючи свого невдоволення.
Через рік колишня дружина вийшла ще раз заміж і привела в квартиру чоловіка. Вона і до цього з ним зустрічалася, але тепер вони вирішили з’їхатися.
Син не хотів з ними жити і все частіше просив мене про зустрічі, напрошувався в гості. Але після його візитів у нас з дружиною постійно виникали непорозуміння, тому я відмовляв. Син це відчув, і не злюбив мене, почав нас з колишньою дружиною звинувачувати у всіх своїх проблемах. А далі почав погано вчитися, тікати з уроків, пізно приходити додому.
Спочатку я намагався це припиняти, розмовляти з сином, переконувати його, що так поводити себе не можна, але він не слухав. Тоді я вирішив впливати через колишню дружину. І в підсумку зрозумів, що їй просто не до нього. Вона чекає дитину і збирається заміж. А новому чоловікові наш син не дуже то і цікавий.
Я хотів би забрати його, але моя дружина поставила умову – або вона з сином і нашою спільною дочкою або мій син від першого шлюбу. Навіть якби я вибрав сина, жити нам було б ніде. Суд б мені його не залишив.
В результаті, син зовсім перестав зі мною спілкуватися. Ігнорував навіть, коли я намагався зустрітися. Чим більше я намагався втрутитися в його життя, тим більше він мене відштовхував. Та й вдома мене завжди чекали діти і дружина, проблеми, що вимагають рішень. Ми почали все більше віддалятися один від одного, перестали зовсім бачитися.
Мені страшно за долю нашої дитини, адже він зараз в такому віці, де найбільше потребує підтримки. Я втрачаю сина. Мені здається, що зараз я йому зовсім не потрібен. Колишня дружина вся в нових турботах і навіть говорити більше на цю тему не бажає, апріорі вважаючи винним мене. А я не знаю, що можу ще зробити.
Чому воно так буває, що дорослі часто живуть своїм життям, не задумуючись про дітей.
Фото ілюстративне – freepik.