Ще відразу після того, як я вийшла заміж, мої стосунки з чоловіком з самого початку носили, якийсь дивний характер. На мою ніжність він реагував досить спокійно та холодно. Та й одружилися ми тільки тому, що я чекала дитину. Ось і виходить, що я щиро кохала його, а він це просто дозволяв. Та я надіялася, що все зміниться, я стану для нього найріднішою та найпотрібнішою людиною і все робила для цього.
Після народження дочки, ситуація тільки посилила свої позиції. Я, як і раніше, старалася, берегла наше щастя. А чоловік продовжував жити, як і жив. У нас нічого не мінялося, йому просто було так зручно: завжди прибрано, наварено, він ходить в чистих речах і живе в родині. Але дочку нашу він дійсно любив. І це мене дуже тішило. Значить ще не все втрачено з цим чоловіком і для мене.
Коли я, в черговий раз, прогулювалася з дитиною по парку, то, випадково, познайомилася з чоловіком. Він гуляв зі своїм синочком. Ми потім часто гуляли разом, нам було разом весело та затишно. Мій новий знайомий сам виховує свого сина. Дружина пішла від них до іншого чоловіка, залишивши свою сім’ю. Але його оптимізм мене просто заворожував. Я могла годинами з ним розмовляти, причому, ми піднімали найрізноманітніші теми. Загалом, це знайомство принесло мені тільки море позитивних емоцій. З ним я знову відчула себе справжньою жінкою. Я вже чекала той час, коли знову побачу його, ми з донькою швидко збиралися на вулицю, щоб знову зустрітися з ним, навіть обмінялися номерами телефонів.
У сім’ї у мене, як і раніше, зберігалися колишні настрої. Але я продовжувала вірити в нас і нашу сім’ю. Тому, коли мій новий знайомий з повною любов’ю в очах запропонував мені почати з ним зустрічатися, я з упевненістю відмовила йому. Бачили б ви його в цей момент. Він в раз схилив голову, в очах був такий смуток і печаль, що мені стало дуже його шкода. Я зрозуміла, що цей чоловік відчуває до мене справжні почуття і приймає мене такою, яка я є. Я теж відчувала до нього якісь почуття схожі на закоханість, але сім’я для мене виявилася важливіше.
Тоді наші зустрічі з Миколою я відразу припинила. Надто вже була велика вірогідність піддатися його чарам. Я думаю, що жодна жінка не встоїть перед почуттями щиро закоханого чоловіка.
Я поміж них вибрала свого чоловіка. Я як уявила себе на місці тієї дружини, яка кинула мого знайомого і його маленького синочка, і так мені прикро ставало. Я не могла вчинити так само зі своєю сім’єю. Адже я не така, як вона. Якби знати, що тебе чекає попереду, то багатьох помилок не зробила б я ніколи!
На жаль, так сталося і зі мною. Всі мої спроби зберегти сім’ю не увінчалися успіхом. Через півтора року після народження малятка чоловік почав відверто мене ігнорувати. Було видно, що він навіть спілкуватися зі мною не хоче. Він став дозволяти собі пізні повернення додому, не обтяжуючи себе якимись поясненнями. Я так жила і мовчала місяці два. Все сподівалася на його розсудливість і відповідальність перед дочкою. Але іноді ми дуже сильно помиляємося в людях. У момент повного розчарування, коли у тебе відкриваються очі на багато речей у житті, можна дуже легко розчаруватися в людях. Як можна було бути такою наївною! У такій ситуації, особисто мене, заспокоює лише одна думка: не я перша, не я остання. Нехай звучить це грубо, але таке життя.
І ось підходить новий етап в моєму житті, коли я вирішила подати на розлучення. І мені шкода лише одного, що я тоді не наважилася піти від свого чоловіка до люблячої мене людини. У мене теж були до нього щирі почуття, які я намагалася сховати сама від себе. І зараз ми могли б бути щасливі разом!
Мені навіть дуже сумно думати, що я не усвідомила свого щастя, не скористалася другим шансом на кохання посланим мені згори. Але ж все могло вийти. Потрібно було мені ризикнути і назавжди змінити своє життя на краще, але не вистачило мені сміливості. А що тепер маю робити? Я залишуся сама зі своєю донькою, мені дуже важко буде одній її виховувати.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
