З Михайлом ми знайомі ще зі школи, ходили в один клас. Потім ми разом вступили до інституту. Коли нам виповнилося по 18 років, ми з Михайлом одружилися. Через рік на світ з’явилася донечка, яку ми назвали Ангеліна. Вона була схожа на маленьке янголятко – світле волосся і блакитні очі. За характером Ангеліна була спокійною дитиною і я дякувала Богові за такий подарунок. Михайлу довелося кинути навчання і влаштуватися на роботу, так як з фінансами, на той час в нас було скрутно. Я тим часом взяла академічну відпустку і сиділа з дитиною, поки їй не виповнилося два роки. Потім, я паралельно займалася донькою і навчалася.
Все стало налагоджуватися, але тут ми дізналися, що я знову чекаю дитину. Довелося напружитися ще сильніше. Михайло цілодобово працював на двох роботах, а на вихідні ще й підробляв, вдома я його майже не бачила. Жили ми тоді в квартирі, яку йому виділили від заводу. Але грошей не вистачало, адже незабаром на світ з’явилася друга дитина, це був хлопчик, якого ми назвали Сергій.
Я насилу отримала диплом, дуже важко було одночасно виховувати двох дітей, вести домашні справи і навчатися. Але навіть незважаючи на це, ми впоралися. Коли Ангеліна пішла в школу, а Сергій в дитячий садок, я нарешті змогла влаштуватися на роботу. Наше матеріальне становище стабілізувалося, тим більше ми вже були законними власниками квартири. Справи пішли вгору і ми щоліта могли собі дозволити путівку на море.
Коли мені виповнилося 30 років, доля нам піднесла ще один подарунок – третю дитину. В призначений термін в нас з’явилась ще одна донька – Оксана. Як ми з усім впоралися тоді – не розумію. Я знову засіла вдома, багатодітна сім’я – це не одна дитина. Михайло щосили намагався забезпечити нас, тому працював вдень і вночі. Діти потроху почали дорослішати. Оксана пішла в перший клас, коли Ангеліна навчалася в одинадцятому класі. Грошей не вистачало катастрофічно, але ми з чоловіком якось викручувалися. Позичали гроші у знайомих, брали кредит, підробляли де тільки могли.
Ми кожну хвилину думали про дітей і про їхнє майбутнє, хотіли, щоб у них була перспектива хорошої освіти і роботи. Коли Ангеліна ще не закінчила інститут, заявила, що виходить заміж. Ми мало не посивіли, але діватися було нікуди. Її обранцем виявився непоганий хлопець з пристойної сім’ї, тому ми благословили Ангеліну на шлюб. Звичайно ж, довелося серйозно витратитися на весілля і все інше. Надалі допомогли їм з покупкою квартири, адже ми як ніхто розуміли, що без особистого житла, нормального сімейного життя у дітей не вийде.
Тим часом підріс Сергій. Він прекрасно бачив, як ми допомагаємо сестрі. Тому після закінчення школи зажадав, щоб йому теж купили особисту квартиру. Діватися було нікуди, адже в нашій родині у всіх дітей рівні права. І якщо комусь щось купується, значить те ж саме треба подарувати і іншій дитині. Чоловік оформив на себе черговий кредит і купив однокімнатну квартиру.
Оксана не стала просити у нас квартиру. Вона захотіла навчатися закордоном. Освіта там коштує шалених грошей, тому ми продали свою машину і оплатили рік навчання в інституті.
Про те, що я і чоловік стоїмо на порозі старості, ми зрозуміли тільки тоді, коли Михайло захворів. Мені довелося піти з роботи за пів року до виходу на пенсію.
Перший час взагалі не відходила від ліжка коханого і годувала його, і виводила на вулицю прогулятися. Через місяць йому стало краще і я трохи зітхнула. Найприкріше те, що за весь час хвороби батька, ніхто з дітей, його так і не провідали.
Ангеліна тільки подзвонила і поскаржилася, що нічого не встигає. Скільки б я не дзвонила Сергію, він взагалі не піднімав слухавку. Донині не передзвонив, хоча одна моя знайома нещодавно розповідала мені, що бачила його з якоюсь подругою. А Оксана просто не змогла покинути навчання, щоб прилетіти і провідати своїх батьків.
Ось так, на старості років вийшло, що маючи трьох дітей ми залишилися самотніми і нікому не потрібними. Як працювали і допомагали, так вони з нами і спілкувалися. А тепер, коли нам потрібна хоч якась підтримка, вони навіть не зателефонують. Живемо і сподіваємося тільки один на одного, більше у нас нікого немає. І надій теж.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – riavrn.ru
