fbpx
Життєві історії
З Олексієм ми планували зробити маленьке весілля, адже грошей нам не вистачало. Та, несподівано, нам стали телефонувати родичі, просто напрошуватися до нас. Мені було не зручно відмовляти і я сказала, щоб приходили. Гостей назбиралося стільки, що в нас на весілля пішло все до копійки. А пізно ввечері, коли гості розійшлися, ми з чоловіком стали відкривати конверти і рахувати подаровані гроші. Я й не думала, що в мене такі родичі

Нещодавно я вийшла заміж, до цього я готувалася надто старанно і довго, як і кожна наречена, зрозуміло.

Ми з чоловіком завжди хотіли зробити день нашого весілля дуже особливим днем, тому поставилися до підготовки свята з усією душею. Важко описати всі наші енергетичні витрати, різного роду хвилювання, приємні витрати, адже ми намагалася зробити так, щоб ця подія сподобалося і надовго запам’яталася всім нашим рідним та друзям.

Грошей відкладених у нас було зовсім мало, але про це знали лише ми з Олексієм.

Я не є прихильницею традиційних багатолюдних гулянь, тому наше весілля ми організували на сучасний лад – без всяких викупів, конкурсів і так далі, хотіли провести цей день в спокійній сімейній обстановці.

Ми з Олексієм орендували шикарний ресторан, найняли хороших музикантів, танцюристів, тамаду і оплатили фаєр-шоу в кінці святкового вечора. У нас на святі була підготовлена професійна фото та відео-зйомка, величезний смачний торт та дороге і оригінальне меню.

Але якось не вийшло у нас відсвяткувати у маленькому колі запрошених найдорожчих людей та вірних друзів, щоб ніхто не образився з наших найближчих людей, довелося запросити на весілля багато гостей.

Як не дивно, але багато наших родичів напросилися самі – телефонували і прямим текстом говорили мені з чоловіком, що хочуть погуляти на нашому весіллі, розділити нашу радість, і вже дуже чекають того дня. Крім цього, на нас вплинули наші батьки, які вважали, що гостей потрібно було кликати по максимуму, так як такий захід буває всього лише один раз в житті, і як його святкувати без усієї нашої великої родини, адже у нас так було заведено багатьма поколіннями.

У підсумку, як з боку чоловіка, так і з мого боку, були майже всі наші близькі і не дуже родичі, кілька людей з роботи і наші з ним спільні друзі.

Щоб організувати весілля на гідному рівні, довелося витратити величезну суму грошей. Пішли на підготовку свята всі наші з чоловіком накопичення, і довелося взяти невеликий кредит, під немаленькі відсотки, на жаль.

Після всіх наших чималих витрат, грошей на романтичну подорож у медовий місяць у нас вже не залишилося зовсім, якось так вийшло, бо інакше б нам не вистачило коштів на святкування.

Так як багато гостей, а в основному то всі наші родичі, обіцяли нам на весілля подарувати лише гроші, ми з чоловіком були дуже спокійні, не економили на святі, ми сподівалися, що зможемо повернути більшу частину вкладеного у святкування і за ці кошти оплатити собі путівки для святкування медового місяця, путівки ці ми вже підібрали, звичайно.

Весілля пройшло на найвищому рівні, всі були радісні та щасливі, батьки наші неймовірно задоволені, аж світилися від того, що родичам усе сподобалося, усі все нахвалювали.

Коли ми з чоловіком стали перераховувати те, що нам поклали в конверти, мені стало прикро до сліз. Всі суми були смішними, ми не повернули, навіть, вартості банкету в ресторані. Само собою зрозуміло, що наступного дня ми не захотіли вже нічого святкувати і зустрічатися з запрошеними на весілля людьми.

Мені сумно від обурення, так як ці люди перетворили банкет в балаган, їли і пили за обидві щоки, а вартість витрачених на них коштів не врахували, і подарували свої невеликі «копійки». Особливо сильно нас розчарували родичі – багато на торжестві геть почувалися вільно, і вели себе неналежно. Працівник ресторану навіть кілька разів бігав за добавкою в магазин, бо вони прямо у персоналу просили ще їжі, хтось замовляв каву, а хтось чай, але просили у персоналу, щоб це було за наш рахунок, казали, що ми все оплатимо, а нам було якось незручно при всіх відмовляти.

Ось так найрідніші люди,

При цьому на весіллі багато гостей підносили конверти так, ніби поклали туди для нас мільйон, і ми їм за таку нечувану щедрість тепер ноги цілувати повинні – з таким пафосом нам їх вручали. Деякі родичі взагалі подарували нам сервізи, скатертини та інші непотрібні речі. Нормальні подарунки були тільки у батьків і у кращих друзів.

Чесне слово, тепер нікого зі своєї рідні в очі бачити не хочеться, запрошувати більше ніколи нікого не буду, а як напрошуватимуться самі, сміло відмовлятиму, бо вже навчена, досить з мене.

Дуже шкодую, що взагалі їх запросили. У чоловіка аналогічна думка. Навіть на дзвінки їх не відповідаємо тепер. Замість того, щоб поїхати у весільну подорож, нам тепер доведеться працювати, щоб закрити кредит за зіпсоване свято. А найгірше, що це мав бути найщасливіший день у нашому житті, який ми б пам’ятали довго. Так, ми його запам’ятали, але не думали, що з найгіршої сторони. Лише друзі подарували нам нормальні суми, дуже вдячні їм за це, хоча вони нам не рідня, а чужі зовсім люди.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page