fbpx

З Мирославом ми зустрілися через кілька років, випадково. Він запитав, що у мене сталося і запевнив, що я завжди можу розраховувати на його допомогу. Я дивилася на цього красивого, гідного чоловіка, і не розуміла, як я могла зробити такий невірний вибір в житті

Не одна дівчина сама собі зіпсувала долю, вибравши не того чоловіка. Як відомо, ми, дівчата, народ дивний. Достойного чоловіка ми чомусь не помічаємо, а ось коли бачимо людину, яка обов’язково зіпсує нам життя, то падаємо до його ніг. Ось так сталося колись і зі мною.

Ще з юнацьких років в мене був закоханий Мирослав. Скромний, привітний, турботливий. Ну, в загальному в ньому були зібрані всі ті риси, які молоді дівчата так не люблять в хлопцях. Він закохався в мене ще в школі, потім ми поступили в один університет. Заради мене він навіть розлучився зі своєю мрією. Він з дитинства мріяв стати лікарем, а пішов зі мною на факультет журналістики. Я, природно, всіма способами показувала йому свою неприязнь.

За законом жанру, на третьому курсі я закохалася в одного «чудового» хлопця, без освіти і планів на майбутнє, до того ж, не з найкращими манерами і звичками. Ми почали з ним зустрічатися. Я почала жити його життям. Через пів року мене відрахували за пропуски, що було цілком очікувано.

Ми з моїм «принцом» почали разом жити. Моя мама була ошелешена, вона кілька разів приїжджала до мене з села, просила одуматися. Я її не послухала, але нічого хорошого, як ви розумієте, від такого життя очікувати було не варто. Дмитро почав гуляти, а вина у всьому, за його словами, була я. Роботи постійної чоловік ніколи не мав. Я поновилася на навчання в університет і до того ж, мусила ще ввечері працювати, щоб забезпечувати нашу, так звану, сім’ю.

Тим часом Мирослав, той закоханий «ботан» закінчив університет і став успішним журналістом. Незважаючи на молодість, він був затребуваний. Ми зустрілися через кілька років зовсім випадково. Він лежав тоді в лікарні, точно вже й не пам’ятаю, що у нього боліло. Так це зараз і не важливо. А мене привезли на швидкій.

– Зоряно, що з тобою трапилося? – запитав Мирослав.

Він впізнав мене і по його очах було видно, що його почуття до мене не згасли. А я дивилася на цього красивого, гідного чоловіка, і не розуміла, як я могла зробити такий невірний вибір в житті. І в цей момент, мені стало так себе шкода. Я  на емоціях все йому розповіла.

Кажуть, що якщо поділитися своїм наболілим з іншою людиною, стане легше. І це дійсно працює. Я все розповідала, а він слухав і не перебивав. Коли я закінчила, Мирослав спокійно промовив:

– Ти повинна знати, що ти можеш на мене розраховувати! – сказав він мені. – Мене скоро виписують, але я буду до тебе приїжджати. І дійсно, через день його виписали. Він мене не обдурив, приїжджав до мене по 2 рази в день, тоді як чоловік жодного разу мене не відвідав, але після всього, що сталося, я не хотіла більше його бачити.

Я вперше за багато років відчула, що таке турбота і надійне чоловіче плече. Коли перед моєю випискою, він запропонував мені пожити у нього, подалі від мого «принца», я відразу погодилася. Живу у нього вже кілька тижнів місяці. І тільки зараз я зрозуміла, що означає вираз «як за кам’яною стіною». Мій, тепер уже колишній чоловік, мені телефонував, просив пробачення, обіцяв, що зміниться.

Але вдруге цієї помилки я не зроблю. Доля не випадково подарувала мені ще одну зустріч з Мирославом. Він, до речі, теж натякнув мені, що вдруге втрачати мене не збирається. Дуже хочеться вірити, що тепер у нас все буде добре.

Фото ілюстративне – matrony.

You cannot copy content of this page