fbpx
Життєві історії
З мамою і сестрою чоловіка ми підтримували дружні стосунки до тих пір, поки нам не стала потрібна їхня допомога. – Це ти в свої 30 років маєш нам допомагати, – почала виговорювати чоловікові його мама, коли він попросив у неї в борг. При цьому не враховувався той факт, що поки у нас все було добре, в кишені родичок чоловіка витікали немалі суми з нашого бюджету, бо «це ж для мами»

Кінець минулого року видався непростим для нашої сім’ї. Чоловік втратив роботу, діти хворіли, а вдома, то телевізор зламається, то трубу прорве, то батарея перестане гріти. А потім на додачу ще й машина зламалася, на ремонт грошей не було. Ніби наврочив хтось. Живемо ми на знімній квартирі, так як свою ще досі не змогли придбати.

Поки у чоловіка була хороша зарплата, у нього була купа друзів. А для мами і сестри він був «улюбленим синочком» і «найкращим братиком». Як тільки у нас з’явилися проблеми, ні друзів, ні родичів у нас не стало, мовляв, ти вже дорослий, сам вирішуй свої проблеми, ніхто нічого нікому не винен.

Я знала, що просити допомоги у наших родичів було марно – моя мама сама потребує допомоги, бо останнім часом хворіє, а родичі чоловіка знають тільки одне слово – «дай!». Кілька місяців свекруха і зовиця дзвонили тільки для того, щоб поцікавитися, чи влаштувався мій чоловік на роботу і коли у нього зарплата.

Але варто було чоловікові звернутися до матері, як вона категорично йому відмовила. З її слів, корінь всіх проблем мого чоловіка – я, адже одружився він без славнозвісного материнського благословення. І удачу його я на себе перетягнула. І ще купа подібної нісенітниці.

– Це ти в свої 30 років маєш нам допомагати, – почала виговорювати чоловікові його мама, коли він попросив у неї в борг.

При цьому не враховувався той факт, що поки у нас все було добре, в кишені родичок чоловіка витікали немалі суми з нашого бюджету, «це ж для мами».

А зовиця просила в борг, ось тільки ніколи не повертала. Через їх постійні витягування коштів, ми і залишилися без фінансової подушки у вигляді хоч якихось накопичень. Ми твердо вирішили для себе – виліземо з боргів, життя налагодиться, чоловік знайде роботу, і ніхто більше не побачить від нас допомоги. Більше ніяких «відвіз-привези», ніяких «приїдь-полагодь», ніяких «з дітьми посидь».

І, вже тим більше, ніяких «грошей дайте, а то жити нема на що». Якщо раніше чоловік вважав своїм обов’язком допомогти мамі і сестрі в скрутну хвилину, то після того, як на його проблеми їм було байдуже, чоловік в них розчарувався.

Безгрошів’я нас згуртувало. Я підтримувала чоловіка, як могла. А нещодавно йому таки вдалося знайти роботу. Ми вирішили збирати собі на квартиру, замість постійної обжерливості і гуманітарної допомоги на користь свекрухи і її дочки. Але звідкись вони дізналися, що у їх «добувача» знову є високооплачувана робота. І почали надзвонювати. Чоловік не став брати слухавку, коли вони йому дзвонять. Образився. Я теж не беру – мені з ними розмовляти нема про що.

Тоді вони вирішили приїхати. Як порядні гості, вони приїхали не з порожніми руками – а з цілим списком того, що мій чоловік повинен їм купити з майбутньої зарплати. Але цього разу чоловік стримав слово, і сказав, що припиняє будь-яку допомогу для них. У підсумку, винною вийшла я, бо налаштувала чоловіка проти його родини.

З нашого помешкання свекруха вийшла зі словами: – Знати тебе більше не хочу, якщо ти не розумієш, що я – твоя мати і ти мені винен! А сестра чоловіка пообіцяла мені, що зробить все для того, щоб її брат розлучився зі мною.

Але ж вони вже забули, що самі говорили, що ніхто нікому нічого не винен. От ми нарешті і почали жити за цим принципом.

Фото ілюстративне – 10by10.

facebook