Можливо, багато людей мене не зрозуміють, але мені зараз якось не зручно, що я не спілкуюся зі своєю свекрухою, але ще більше важко на душі через те, що мій чоловік вже не хоче спілкуватися зі своєю мамою.
Ні, мама Василя ніколи нічого недоброго мені не сказала, ніколи не лізла зі своїми порадами та настановами, вона завжди нас рада бачити.
Справа в тому, що мама Василя виховувала сама трьох дітей: мого чоловіка, його сестру і його найменшого брата. Їй всі ці роки було дуже важко, а найменшому братові Василя й зараз 12 років, він у неї пізня дитина.
Мамі Василя було дуже непросто виховувати дітей, економила кожну копійку, мій чоловік і освіти не отримав хорошої, відразу після школи пішов працювати, і зараз ще у неї є дитина, адже сину ще потрібна мама і її догляд.
Василь вже і його сестра дорослі люди, мамі своїй допомагають і я не проти, коли мій чоловік дає їй гроші, бо розумію, що ця жінка й так наробилася за своє життя. Загалом, ми всі допомагаємо їй зараз і підтримуємо її, але вона щоразу скаржиться на своє нелегке життя. Коли я не прийду до свекрухи, вона починає мені розповідати, як вона одна ставила на ноги своїх дітей, іноді й продуктів вдома не було, крім макаронів, що і зараз їй важко, бо вона вже немолода, а в неї дитина мала і щоразу одне і те ж саме.
Ми допомагаємо мамі чоловіка, але щоразу вона мені скаржиться. Мене втомило таке спілкування і я намагаюся рідше телефонувати їй, ходити до неї в гості. У свекрухи ще й мама старенька є і нещодавно вона забрала її до себе, мій чоловік щовихідних їй возить продукти. але сам вже спілкуватися з мамою не хоче, а швидше їде додому. Навіть сестра чоловіка з мамою стала менше спілкуватися.
Мені на душі недобре від того, що ми відгородилися трохи від неї, але чим допомогти їй ще я вже не знаю. Наче ж все добре, в людей і гірше буває.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
