fbpx
Життєві історії
З мамою чоловіка ми живемо, як чужі люди. Кухня у нас невелика, і хоч ми кожен маємо свій холодильник, розминутися з свекрухою буває важко. Вона згадує, що їй треба готувати саме тоді, коли я почала ліпити вареники чи варити борщ. І так постійно

Я заміжня вже кілька років, а чоловік і досі міцно прив’язаний до маминої спідниці. Ніяк не можу вмовити його роз’їхатися з батьками. Ми жили разом у його мами на початковому етапі відносин. У них невелика двокімнатна квартира, в одній жила мама чоловіка, в іншій – ми. Коли я зрозуміла, що чекаю дитину, наші відносини з свекрухою остаточно зіпсувалися.

Одного разу вона прийшла додому не в настрої, і почала мені говорити, що я тут ніхто, що її син вартий кращої дівчини. Сказала, що не дозволить йому зі мною одружуватися. А все тому, що в той день я погано себе почувала і не встигла нічого приготувати їсти. Я тоді не працювала, і в мої обов’язки входило приготування їжі для всіх.

В той вечір вона вигнала мене (в прямому сенсі слова), а тоді ще не чоловік за мною просто не пішов. Довелося жити у своєї мами, чоловік був недільним татом і недільним чоловіком – просто приходив, поки дитині не виповнилося два роки. Потім ми, все-таки, одружилися і пішли знову до мами тепер законного чоловіка жити.

Планувалося, що це тимчасово, на 1-2 місяці, але пройшло вже півтора року. Тим часом, мої батьки продали бабусин будиночок в селі, і купили для нас студію (але досить велику), правда, на околиці міста, але чоловік ні в яку не погоджується туди йти. Його все влаштовує – і кімната 10 метрів на трьох, і вічні невдоволення – то мами мною, то мої свекрухою.

Чоловік приходить з роботи, і замість того, щоб поговорити зі мною, радиться з своєю мамою. Усі найважливіші рішення в нашій сім’ї приймаються чоловіком і його мамою, моєї думки ніхто не питає.

З його мамою я так і не помирилася, живемо, як чужі люди. Вічні невдоволення і розбирання хто залишив чашку – через кожні 20 хвилин. Кухня у нас невелика, і хоч ми кожен маємо свій холодильник, розминутися з свекрухою буває важко. Вона згадує, що їй треба готувати саме тоді, коли я почала ліпити вареники чи варити борщ.

Зрозуміло, що такий вечір добром не закінчується. І так постійно. Я дуже втомилася від цього. Дитина що накоїть – теж я винна! Але навіщо це терпіти, коли є своя житлоплоща? І я дуже хочу жити окремо від його мами, але от чоловік проти, ніяк не погоджується.

У нього постійно сто причин, щоб не з’їжджати від матері – то місця йому мало у студії, то їздити не зручно, то ще щось придумає. Я вже втомилася від вічних невдоволень його мами і хочу пожити з своєю сім’єю окремо.

І постало питання, варто йти від чоловіка і залишати дитину без батька, та й самій залишатися без чоловіка якось не дуже. Якщо зберуся і піду, дуже сподіваюся, що він теж за нами піде. Але швидше за все, це буде не так, він, як і колись, дозволить нам піти, а сам залишиться з мамою. Чоловіку чомусь дуже важко відірватися від неї. І що з цим робити, я просто не знаю.

Фото ілюстративне – belnovosti.

facebook