Я вийшла заміж коли мені було 22 роки. Все в нас було добре, але після появи дитини все змінилось. Стосунки стали холодними, допомоги від чоловіка не було ніякої, так ми прожили ще рік, а потім розлучилися.
Зараз мені 29 років, пів року тому я познайомилась з хлопцем, але він молодший за мене, йому лише 21. Звати його Максим, мені з ним добре, він ставитися до мене як до королеви, а до дитини краще рідного батька. Дарує подарунки, влаштовує романтичні вечори зі свічками, пелюстки троянд, коротше це просто те, про що мріє кожна дівчина.
Але його сім’я не сприймає мене, я для них чужа, у мене в родині не той дохід і живу я не так. Він також почав підігравати рідним, говорить всім що не кохає мене, друзям теж каже, що я йому не потрібна, а мені в очі зізнається в коханні, каже, що жити без мене не може, а я вже не можу без нього.
Я розумію, що це нерозумно, йому треба погуляти, отримати освіту, знайти пристойну роботу. А тут я та ще й з дитиною. Але я дійсно його кохаю і не уявляю жодного дня без Максима. Він мені каже, що піде працювати і ми переїдемо в місто, де будемо разом жити і ніхто не буде нам дорікати. Мені звичайно приємно це чути, але я й розумію те, що не вийде нічого хорошого з цього. Ось і хвилююся вже майже рік, але все одно сподіваюся на краще.
Не буду брехати, мене відвідували думки про те, щоб поїхати до якоїсь бабусі в село, але зупинилася, нехай буде так, як завгодно Богу. Не просто ж він звів таких людей, де жінка старше і з бідної сім’ї, а може щось у нас і вийде, будуть дітки. Він каже, що хоче двох діток: хлопчика Івана і дівчинку Варвару, та й я впевнена, що все у нас буде добре.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay
