Перед весіллям свого сина я дізналася таємницю, яка ледь не зруйнувала життя молодят. Але все вийшло на краще.

Було це 5 років тому, зараз моєму внуку 4,5 роки, і я його дуже люблю, хоча знаю напевне, що він мені не рідний.

Справа в тому, що з майбутніми сватами ми зналися давно, адже живемо на одній вулиці в селі, наші будинки, можна сказати, знаходяться поряд один з одним. Діти наші разом в школу ходили, там і виникла у них симпатія.

Потім поїхали в місто вчитися, але поступили в різні університети, додому разом приїжджали на вихідні.

Одружуватися вони не планували так швидко, хотіли спочатку навчання закінчити, але невістка моя оголосила, що дитину чекає, і ми з сватами подумали, що треба їх одружити, поки живота не видно. Ми живемо в селі, і люди точно будуть різні неприємні слухи розпускати.

Напередодні весілля я пішла до батьків нареченої, щоб обговорити деякі нюанси, пов’язані з майбутнім весіллям.

Так ось, йду я до сватів, а вздовж їхнього паркану ростуть дерева, тож вулицю не видно, коли ти перебуваєш у дворі. Я підходжу до хвіртки і чую:

– А що буде, якщо дитина народиться не схожою ні на кого з батьків? Раптом Іван почне щось підозрювати? – сказав дружині майбутній сват. – Марино, це неправильно. Так не годиться!

– А що ти хочеш? Що ми можемо вдіяти? Це ж не наша справа. Наталка з Іваном люблять одне одного, і ніщо не повинно завадити їхньому щастю.

Після почутого я різко обернулася і попрямувала у напрямку до своєї хвіртки. Довго не могла відійти від інформації, яку мені довелося волею випадку почути.

Сваха мене помітила і прибігла, щоб відмовити від необачного вчинку, просила, щоб я мовчала, і нічого нікому не говорила.

– Розумієш, вони ж щасливі, будують плани. Не руйнуй їхнього життя, народиться малюк, потім ще, якщо Бог дасть. Ну зробила помилку моя Наталка, кається вона за це дуже, але що тепер вдієш?

Ввечері я покликала сина на розмову. Сказала йому прямо все, що почула. А він мені зізнався, що і сам здогадався, що дитина не його. Потім Наталка і сама йому все розповіла.

– Мамо, люблю я її, тому і пробачив. Підманув її міський кавалер, вона йому повірила, а він кинув її. А дитину на себе запишу, і буду ростити як рідну.

Якщо син так вирішив, то я вже не стала влазити в їхні справи, адже це їхнє життя.

Відгуляли ми весілля. Перший час невістці було соромно мені в очі дивитися, але я робила вигляд, що все добре, і з часом ми почали забувати про це. А коли у нас народився внук, то я вже не чулася від щастя.

Я вірю, що шлюб наших дітей буде довгим та щасливим. Щодня молюся Господу, щоб усе склалося добре. Онука я люблю, як рідного. Діти ні в чому не винні.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.