Зі своїм чоловіком Іваном я розлучилися 5 років тому. Я не знаю, як правильно пояснити причину чому все так у нас відбулося, але ми не пройшли випробування “бідністю”. Наш сімейний човен розвалився об побут і проблеми насущні, сімейні та побутові. Я тоді в декреті була, а у чоловіка, в той час, з роботою серйозні проблеми почалися.
Грошей нам зовсім не вистачало, скандали на цьому ґрунті почалися мало не щодня. Я вважала його невдахою та дуже часто йому говорила про це. Він на цьому ґрунті ще й випивати став, що для мене було останньою краплею, після всього. Я довго не думаючи, пішла до батьків, а потім і розлучилися з Іваном.
Чесно кажучи, я добре знаю, що маю дуже складний характер, довго не думаю, інколи роблю багато помилок в гніві, про які, звичайно, можу дуже шкодувати потім. Мені звичайно зараз соромно за свою поведінку, але я й доньку йому перші дні не дозволяла бачити, от не хотіла просто і все, така вперта.
Потім колишньому чоловікові з хорошою посадою пощастило, аліменти я отримувати стала регулярно, причому хорошу суму. Він поступово став покращувати свій добробут, пити перестав, повернув собі вигляд порядної людини. Донечку став у вихідні на прогулянки забирати. Я вже не заперечувала – вів він себе гідно, як хороший батько, подарунки дитині робив, завжди запитував, що її потрібно купити, продукти часто приносив.
Я навіть усвідомила, що теж винна була в наших негараздах, просила у нього і наполягала постійно, щоб утримував сім’ю, постійно звинувачувала в невдачах і нашій нужді. Якось в розмові з колишнім чоловіком я у нього пробачення навіть попросила, він у мене теж. Скинули камені з душі, як то кажуть. Думаю після того стало легше обом.
Ні, про розлучення я не шкодую, почуттів все одно не залишилося до нього більше. У мене завжди було переконання, що справжній чоловік не допустить, щоб його дружина і діти голодували.
Що було, те минулося. Але зараз наші відносини налагодилися, в тому плані, що ми перестали один одного ненавидіти.
У нас росте донька і колишній чоловік бере участь в її житті, тому ми періодично спілкуємося і бачимося. Спілкуватися стали нормально, як друзі. Спокійно говоримо, ділимося планами.
Я одна з дочкою живу зараз, шанувальник у мене був, але розбіглися недавно, не склалося у нас.
Колишній чоловік знає, що я одна, сам говорив, телефонуй, якщо допомога якась буде потрібна. Коли дочку забирає або привозить, заходить зазвичай на чай, ділиться життям. Якось Іван розповів, що зараз живе з жінкою, поки в цивільному шлюбі, розписуватися не поспішає, після нашого з ним досвіду. Фото її показував. У мене немає ніяких ревнощів, негативу, навпаки, рада, що все у нього налагоджується, що дочку не кинув.
Вирішила я минулого літа ремонт зробити на кухні, попросила його допомогти, матеріали підібрати, з бригадою домовиться, ну всю чоловічу роботу виконати, адже я сама в цьому не розбираюся так добре. Все-таки, коли робітники бачать, що чоловік їх роботу контролює, інакше відносяться, ніж коли розуміють, що жінка одна. Жінку десь обдурити простіше, адже вона мало що розуміє у будівництві чи ремонті.
Він приїжджав до мене, разом їздили на будівельний ринок, купувала, звичайно, я все за свої гроші, з ремонтом він теж допомагав.
В один день дзвонить мені його пасія, звідки номер мій взяла не знаю, Іван сказав, що не давав – в телефоні мабуть його шукала мій номер. І давай мені сварку влаштовувати, кричати, що я сама чоловіка вигнала, а тепер, коли у нього гроші з’явилися, його знову до рук прибрати намагаюся, адже грошовитий чоловік потрібний усім. Просварила мене і сказала, щоб я її Іванові більше не дзвонила.
Я аж розгубилася від такого потоку слів. Намагалася їй сказати, що вона нісенітницю несе і придумала собі проблему, але вона продовжувала говорити – не дослухавши її, я поклала телефон.
Я відразу зателефонувала колишньому чоловікові, розповіла все і попросила, щоб вгамував свою благовірну. Іван пообіцяв, що такого більше не повториться.
Не розумію, навіщо робити проблему. Невже це щось надзвичайне, що колишнє подружжя дружить і має хороші відносини. Тим більше, у нас спільна дитина і доньку він любить, я ж не просила його оплачувати ремонт, все було лише за мій кошт.
Це ж нерозумно, думати, що такі витівки допоможу їй чоловіка втримати. Якби я хотіла, ми б вже давно були разом. Але мені це не треба. Мені потрібен хороший друг, який розуміє і підтримає у скрутну хвилину і батько для моєї донечки, який зробить її щасливою. Невже це незрозуміло?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
