З Греції я повернулася ще 3 роки тому. Вирішила, що 20 років з мене досить!
Звичайно, з собою я привезла кругленьку суму, бо не хочу в старості залежати від когось.
У мене одна донька, вона давно заміжня, двох діток ростить, так що має про кого дбати.
А я хоч і маю відкладені гроші, стараюся їх не чіпати зайвий раз. Я на роботу влаштувалася, зарплата нехай і невелика, але на хліб вистачає.
А днями до мене донька прийшла, стала просити мене про допомогу, їй гроші потрібні, хочуть квартиру собі купити.
Я відмовила, сказала, що ці гроші я для себе привезла. Донька через це на мене дуже сильно образилася.
Та я не вважаю, що зробила щось погане.
В свій час я доньці квартиру віддала, двокімнатну, вона мені у спадок від тітки дісталася.
В цій квартирі донька, зять і їх двоє дітей живуть досі.
А могли б щось і самі придумати, адже вже 15 років минуло!
Я розумію, у них діти дорослі, і в цій квартирі їм тісно, але я тут до чого?
До речі, я сама доньку ростила, бо з чоловіком розлучена була, і непогано з усім сама справлялася.
А в моєї доньки чоловік є. Чому зять, коли була така можливість, не їхав на заробітки за кордон і не думав про те, що у них двоє дітей росте, яких треба буде житлом забезпечувати?
Донька щиро сподівалася, що я їм допоможу, адже вона добре знала, що гроші у мене є. Я їй сама про це сказала – вистачить і на квартиру, і на ремонт у ній.
Як варіант, я запропонувала доньці, що можу їм позичити під розписку потрібну суму, але з умовою, що ці гроші вони мені повернуть.
Донька пішла від мене засмучена, сказала, що подумає.
Але вже тиждень мені не телефонує. Напевно, образилася.
Та я щиро не розумію, що я зробила не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.