fbpx
Життєві історії
З дитинства мене ростила одна мама, свого тата я ніколи не бачила. А одного разу мені прийшло повідомлення, написав чоловік, який назвався моїм батьком

Я росла без батька, моя мама постійно переконувала мене, що я йому не потрібна, тому я була впевнена, що батько забув про мене і ніколи не згадував. Але нещодавно я дізналася, що мама все вигадала через свою особисту неприязнь до мого батька. Про мої почуття вона навіть не думала.

Тата я пам’ятала лише з фотографій, їх залишилося всього кілька штук, впевнена, що це мама постаралася. Незрозуміло чому вона вирішила залишити ті. Але зараз це вже не має значення.

У дитинстві я часто думала, чому у інших є мама та тато, а в мене тільки мама. Це питання я часто ставила мамі та бабусі. Бабуся відмовчувалась і радила запитати у мами або просто переводила тему.

А ось мама завжди повторювала мені, що татові я просто не потрібна. Від неї я дізналася історію про те, що у тата є дружина і донька, тепер він живе з ними, не згадуючи про нас.

– Ти йому не потрібна, тож він навіть не з’являється.

Досі не розумію, навіщо було мені, малій дитині, таке розповідати. Можна ж було подати інформацію якось м’якше, але мама робила саме так. А найприкріше, що це було неправдою.

Мама при кожній нагоді нагадувала, що в мене є тільки вона, і більше я нікому в цьому світі не потрібна.

З роками сформувалося непережите почуття провини перед мамою. Їй досить було трохи показати своє невдоволення, як я одразу починала почуватися поганою дочкою. Адже я потрібна тільки мамі, тільки вона старається щось зробити для мене, а я її засмучую.

Після школи я пішла вчитися туди, куди хотіла мама. Мені фах не подобався, але мама закотила чергову сцену, і я як завжди відступила. Згодом також сталося і з роботою.

У чомусь мама мала рацію, близьких людей у ​​мене було дуже мало, тільки мама та бабуся. Близьких друзів у мене не було ні в школі, ні після неї.

А одного разу мені прийшло повідомлення, написав чоловік, який назвався моїм батьком. Я навіть не повірила спочатку, але він надіслав мені фотографію старого паспорта, де я була вписана.

Тато запропонував зустрітися та попросив тримати нашу зустріч у секреті від мами. Мені було дуже страшно, адже раніше таємниць від неї в мене ніколи не було, але я погодилася.

Коли я йшла на зустріч, дуже хвилювалася. Під час першої зустрічі батько розплакався. Він тримав мої руки і ніяк не міг заспокоїтись, а я не розуміла, як мені поводитися. Потім батько заспокоївся і розповів мені свою правду, яка дуже відрізнялася від того, про що розповідала мені мама.

Виявляється, вона сама наполягла на розлученні. Мама придумала собі, що хтось був у батька, і переконати її в протилежному було неможливо. І якщо про розлучення батько не шкодував, то мене всі ці роки йому дуже не вистачало.

Мама не давала йому зі мною бачитися, відвозила до своєї бабусі до села, і навіть після рішення суду нічого не змінилося. Від аліментів вона відмовилася і заявила батькові, щоб він їй і мені дав спокій.

Нової сім’ї у батька не було. Спочатку він переїхав в інше місто, а потім виїхав за кордон. Хоча аліменти мати приймати відмовлялася, він відкрив рахунок, куди відкладав гроші щомісяця. Про мене дізнавався від різних друзів та знайомих, які залишились у місті.

За словами батька, багато разів він хотів написати або зателефонувати, але щоразу відступав. Знайшов у собі сили тільки зараз з’явитися та розповісти правду. Він сподівався, що я вже досить доросла людина, щоб її вислухати, зрозуміти та прийняти.

Місяць я потай зустрічалася з батьком і збиралася з силами для розмови з мамою. Нарешті я вирішила поговорити з нею прямо. Розуміла, що легкої розмови не буде, але такого не чекала.

Мама сказала мені вибирати – вона чи батько. І я вибрала батька. Поки я збирала речі, мама продовжувала розповідати, що я така сама, як батько, що теж її залишаю, що батько мене купив, і ще багато недобрих слів пролунало від неї мені вслід.

Живу я зараз у квартирі, яку винайняв батько. Ми багато спілкуємося, намагаючись надолужувати втрачене, він віддав мені картку, на яку скидав аліменти. Сума пристойна. Вистачить на хорошу двокімнатну квартиру без жодних кредитів.

З мамою ми не спілкуємось. Вона на зближення не йде, а я поки що не можу змусити себе зробити перший крок і пробачити її. Можливо, потім. Але я досі не розумію, навіщо вона зіпсувала життя двом людям – мені та батькові.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page