Заміж я вийшла доволі рано, щойно мені виповнилося 18. І тоді я вважала себе найщасливішою жінкою в світі.
Ще у шкільні роки була закохана у старшокласника, але він мене не помічав, зустрічався з іншими. А мене це сильно ображало і я плакала ночами в подушку.
Він закінчив школу, пішов в армію і я на нього чекала, хоча він про це навіть не підозрював. Помітив мене лише коли мені виповнилося 18.
Ми почали зустрічатися, я зрозуміла, що чекаю дитину, і нам довелося оформити наші стосунки.
Степан не був від цього в захваті, але і не відмовлявся від відповідальності.
Проте, нормального сімейного життя у нас не склалося.
Спочатку ми жили біля свекрухи. Характер у неї дуже складний, нам важко було разом ужитися.
Потім ми вирішили жити окремо, і з’їхали на орендовану квартиру. Але і там життя не ладилося.
Справа в тому, що чоловік почав мені зраджувати. Спочатку я не вірила в це, а потім просто заплющувала очі на всі його пригоди.
Але коли синові виповнилося два роки, я не витримала та подала на розлучення. Я вже не могла так жити.
Повернулась я тоді до своїх батьків. Вони почали говорити мені, що попереджали, що нічого доброго з цією людиною в мене не вийде.
Час минав, а я, не зважаючи ні на що, продовжувала любити чоловіка. Як це пояснити, я не знаю, але був момент, коли я була готова йому пробачити абсолютно все.
Почуття трохи згасли, коли він виїхав із міста. Аліменти платив рідко, і то це був мізер.
Коли синові виповнилося 4 роки, я зустріла Сергія. Нас познайомили спільні друзі. На той час він був доволі забезпеченою людиною: мав квартиру, машину. До дитини він швидко знайшов підхід, не шкодував грошей на нас.
У Сергія з певних причин не могло бути своїх дітей, тому мого сина він сприймав як рідного.
Син швидко почав називати Сергія татом і мені було дуже неприємно, адже його батько той, кого я так любила. Але я нікому нічого не казала. Так ми жили спокійно до того часу, поки синові не виповнилося 16 років.
Щороку ми їздили на море, син займався спортом і досяг певних успіхів.
І тут у місто повернувся мій колишній чоловік. Матері його не стало і він оселився у її квартирі.
Мене знайшов через соцмережі, сказав, що нам поговорити треба.
При зустрічі він розповів, що був одружений, але там нічого не склалося. Дітей у нього немає. І почав умовляти мене повернутись до нього.
У мене спалахнули старі почуття, і я не змогла їм протистояти.
У мене була довга і складна розмова з чоловіком та сином. І якщо перший мене зрозумів і відпустив, а другий — уперся категорично, що він не прийме рідного батька.
Для нього батько один – Сергій. З рідним ніяк не хоче підтримувати зв’язок навіть через соцмережі.
У мене відчуття, що чоловік забирає у мене сина взамін на те, що відпускає мене.
Я розумію, що дуже винна перед ним, але нічого з собою не можу зробити. Я досі його люблю, і весь цей час лише його любила.
В підсумку, я повернулася до колишнього. Зараз ми живемо разом в його квартирі.
Сергій сам подав на розлучення. Син зі мною не спілкується, навіть на дзвінки не відповідає. Вкрай рідко може дуже сухо поговорити зі мною і все.
Що мені робити? Чому ніхто не думає про мої почуття? Я вважаю, що життя у нас одне, і його треба прожити з тією людиною, яку любиш.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
