З Дмитром ми зустрічаємося вже більше 3-ох років, а заповітної обручки і пропозиції вийти заміж так і немає. Спільні наші друзі вже стали ставити незручні питання, коли ми вже нарешті одружимося, але відповісти мені нема чого, бо й сама не знаю відповіді на це питання. Звичайно, це можна вважати безтактністю, але питання доречні, мені вже 28 років зараз.
Я не хотіла бути ініціатором весілля, чекала, коли Дмитро все ж зробить перший крок. Він говорив, що не може без мене жити. Тому прийняла мовчазну позицію і стала чекати кращої нагоди, як я думала. Коли минуло три роки, вирішила, що пора з цим закінчувати. Вирішила, що покину його, адже роки збігають. Намагалася придумати більш-менш виразну причину. Адже на той момент нам було вже чимало років, і хотілося якоїсь стабільності.
Але мої плани не виправдилися. В той день Дмитро прийшов з букетом квітів і урочисто вручив мені обручку. Сказав, що довго до цього йшов і не міг зважитися, адже це для нього дуже серйозне рішення. Він небагатослівний, і я його зрозуміла, йому складно розкрити почуття іншій людині. Я відповіла згодою, була щаслива, звичайно, і стала планувати та готуватися до весілля. Але він, як це не підозріло, став відходити від теми. Можна було зрозуміти, що він не впевнений і не вірить в те, що робить. Але тоді я літала від щастя і не бачила очевидних речей. Тільки зараз я зрозуміла, що нам потрібно було розлучитися ще тоді, коли у мене вперше промайнула ця думка.
Дмитро сказав, що поспішати не варто. Потрібно дочекатися літа і вже тоді можна подавати заяву. Я погодилась. Завела розмову про церемонію в червні, а він нібито забув про це. Сказав, що накопичилося багато справ і тільки коли все вирішиться, можна задуматися про весілля. Я терпляче чекала до кінця літа і зрозуміла, що так тривати не може. Я себе поважаю, тому вирішила отримати остаточну відповідь. Або ми одружуємося, або розлучаємося назавжди. Під час розмови він постійно обходив тему одруження. І навіть мої емоції на нього не подіяли.
Після того як він зробив пропозицію, ми стали жити разом, щоб зрозуміти, чи потрібен нам спільний побут. Спочатку справи йшли добре – між нами залишалася романтика та щирі почуття. Але останнім часом мені стає сумно від того, що відбувається. Не знаю, що робити далі. З одного боку, я вільна дівчина і можу робити все, що захочу. З іншого боку я не можу зустрічатися з іншими хлопцями, але ситуація не рухається, і взагалі я вже стала сумніватися, що в нас з Дмитром буде сім’я. Якби не це питання, все було б добре. Мій Дмитро чудова людина і я його щиро кохаю його. Не знаю, що мені далі робити, почуваюся як на якомусь роздоріжжі. Роки минають, а я ще не заміжня.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
