Коли мені виповнилося двадцять п’ять років, моя мама почала наполягати на тому, що мені пора заміж. Та й кандидат у чоловіки був, на її думку, пристойний – сусідський хлопець Максим, закоханий в мене ще з дитинства, був готовий мене хоч зараз повести під вінець.
Але я не могла відповісти йому взаємністю, бо чекала справжнє кохання. Тому поїхала з селища у столицю шукати кращої долі. Влаштувалася на роботу, зняла квартиру. А потім я познайомилася з Давидом. Звичайне знайомство в кафе, нічого особливого. Але ця зустріч стала для мене доленосною. Наше знайомство переросло в побачення, а потім і в спільне проживання.
Давид – дуже красивий і активний чоловік. Він легко ставився до всього і заряджав мене позитивом. Я ніколи не нудьгувала поруч з ним! Мені здавалося, що він – найкращий чоловік на світі! Коли він запропонував мені жити разом, я була на сьомому небі від щастя. Чесно, я думала, що незабаром після цього буде і пропозиція руки і серця. Просто ми поки спробуємо уживатися разом, трохи притремося, і він побачить, що я – найкращий варіант для нього!
Ми почали жити на разом на квартирі, яку знімала і оплачувала я. Пройшов рік, а заміж мене так і не покликали. Я була впевнена, що це станеться, але не розуміла, чому поки-що Давид мовчить. Як виявилося, трохи пізніше, мій обранець взагалі не хоче одружуватися. Не знаю, чому він прийняв таке рішення, але його думка була категоричною в цьому питанні.
Я сильно засмутилася, почувши це, адже, як і будь-яка дівчина, я мріяла про весілля і білу сукню. Але, Давид зумів мене переконати, що це не головне. Значно важливіше бути поряд з коханою людиною. Ми разом і дуже щасливі. А похід до РАЦСу не вирішує нічого! Я погодилася з цим усім, але в душі я не переставала сподіватися, що мій чоловік може ще й змінити своє рішення.
Так ми і жили, без штампа в паспорті і офіційних статусів. Просто двоє люблячих людей, і все! Ось тільки у мого чоловіка був своєрідне поняття про відносини в цивільному шлюбі. Через два роки після початку спільного життя я дізналася, що мій чоловік зраджує мені! Мені було так боляче! Як чоловік, якого я вважала ідеальним, міг так вчинити? Чому він знайшов собі іншу жінку? Справа в мені чи в ньому? Він не може бути вірним мені чи я сама винна в його зраді? Я не могла знайти відповідей на всі ці питання! Як він міг зрадити мене?
З’ясування відносин не принесло мені полегшення. Справа в тому, що мій цивільний чоловік не вважав, що повинен бути вірний мені! Виявляється, відсутність штампу в паспорті давала йому свободу! Він сказав, що так, як він мені не чоловік, то і не повинен зберігати вірність! Як я повинна сприймати це?
Я дуже важко прийняла звістку про погляди мого обранця на цивільний шлюб. Я прекрасно розумію, що у мене лише два виходи з ситуації, що склалася: прийняти бачення мого чоловіка або розлучитися з ним. А я не готова ні до першого, ні до другого варіанту. Я його люблю, і кидати не маю наміру. Але і терпіти зради теж не зможу.
Тим часом, мама і далі мені телефонує, просить повернутися в селище, де мене і досі чекає Максим.
Фото ілюстративне – ladylifestyle.
