– Ми удвох з чоловіком заробляємо майже 35 тисяч гривень в місяць, у нас всього одна дитина, хороша квартира, дві машини на сім’ю, будується гарний будинок, – розповідає 43-річна Зіна. – Здається, щоб всі так жили. Але ось я себе багатою не відчуваю. Навіть навпаки – ми, чесно кажучи, ледве зводимо кінці. Я нічого собі не дозволяю, нічого не можу купити, економлю на їжі, стежу за акціями в магазинах. Знаєш, у мене до цих пір мрія, як в голодному студентстві – прийти в супермаркет, взяти візок і набрати в нього продуктів, не дивлячись на ціни. Просто взяти те, що хочеться поїсти.
Зіна та її чоловік родом з простих сімей, колись представляли собою стійкий радянський середній клас – до тих пір, поки не почалися непрості дев’яності. Батьки, втративши мету і грунт під ногами, відразу різко збідніли. Обидві сім’ї вижили тільки за рахунок матерів, які, закачавши рукава, і працювали за трьох, які не гребуючи ніякої роботи, проявляли чудеса економії і кулінарної майстерності, примудряючись готувати по три страви з двох курячих ніжок і годувати сім’ї.
І Зіна, і її чоловік в студентські роки дуже щиро мріяли заробити багато-багато грошей, прийти в супермаркет, взяти найбільший візок і, не дивлячись на ціни і не вираховуючи грами, до країв заповнити його своєю улюбленою їжею. Ну не картоплею з капустою, зрозуміло. Делікатесами. Так ось недбало кинути в візок великий шмат слабосоленої форелі, баночку ікри, пів кіло всяких екзотичних авокадо і морепродуктів, хороший сир, коробочку полуниці в лютому, шматок парної телятини і все те, що там ще хапають товстосуми.
Минув час. Зіні 43 роки, чоловік на рік старше, у них одна дитина-школяр. Обоє з хорошою освітою, обоє працюють все життя, буквально віддаючи всі сили своїй роботі. Обоє роблять кар’єру і отримують навіть за столичними мірками досить непогані зарплати.
Проте розслабитися і жити спокійно не довелося ще ні дня. Привид злиднів немов би висить над ними все життя.
При тому, що заробляють удвох стільки, скільки іншим і не снилося, вільних грошей у них немає. Спочатку всі кошти йшли на кредит – вирішували житлове питання з нуля і, послідовно покращуючи житлові умови, змінили вже три квартири. Придбали хороший автомобіль, потім другий, потім – земельну ділянку з недобудованим будинком, з нагоди, дуже недорого у знайомих, зараз щосили йде будівництво, яке забирає у них всі гроші.
В результаті вільних грошей у Зіни з чоловіком немає і ніколи не було. Вона штопає шкарпетки і колготки, обідає на роботі принесеною з дому в лоточку їжею, одяг купує тільки на розпродажах. Відпочивають вони бюджетно, і навіть не щороку, за кордоном ще не були ні разу. Зіна так і не дозволила собі народити другу дитину, хоча завжди в глибині душі мріяла про двох – бо впевнена, що, перестань вона працювати, вони тут же скотяться в злидні. Хоча кругом часто-густо сім’ї живуть на суми на порядок менші, народжують по кілька дітей і виглядають щасливими.
І весь час здається, що ось ще зовсім трошки, залишився якийсь рік-два, а виплатимо кредит, добудуємо, купимо – тоді ух, заживемо.
Але через рік-два практично блискавично виникає новий проект, нова мета, і Зіна знову звично затягує паски – на собі і на домочадцях своїх. І заздрить в магазині тим, хто бездумно кидає в візок дорогі делікатеси. От би і їм так!
Але так, щоб не брати до уваги копійок, не вирішувати, що краще взяти – курку або все-таки м’ясо, яке не вираховувати і не прикидати, зависаючи над товарами – Зіна ще не ходила в магазин ні разу. Хоча ж і гроші є. Але проїсти просто так їх в момент якось шкода. Краще вже швидше добудувати будинок, он, криза на дворі, ціни ростуть. Обійтися зараз без ікри, зате ось через рік-другий заживуть вони добре.
Хоча вже зараз зрозуміло, що через рік інший буде наступний проект. Подруга взяла кредит, хоче купити собі зайву квартиру, здавати на старості – на пенсію ж зараз не проживеш. Хороша думка, взагалі-то. Зіна з чоловіком будуть жити в заміському будинку, столичну квартиру залишать синові, а зайву квартиру стануть здавати – і всім добре, ніхто нікому не в тягар. Ось вже тоді на пенсії і заживуть. Треба про це подумати, хоча це означає – знову багато років жити в режимі економії.
Зіна знову прийшла в магазин, дістала гаманець, нарахувала 280 гривень в ньому. На них їй потрібно вмудритися купити харчі на цілий тиждень для сім’ї. Ось так.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pravlife.
