Всього я прожила в шлюбі зі своїм чоловіком 3 роки, наче й не багато. Ще до початку наших романтичних відносин він красиво ставився до мене, і коли стали зустрічатися – намагався не переставати гарно доглядати за мною: продовжував дарувати подарунки, кликав на побачення, возив відпочивати. Він завжди був уважним, люблячим, турботливим чоловіком, через що мені заздрили всі мої подруги.
До зустрічі з цією людиною я ні від кого не залежала і була дуже волелюбної: будувала кар’єру, займалася спортом і мала багато хороших друзів. Саме такою він мене і покохав. Я думала, що мені дуже пощастило з коханим, і вважала його ідеальним. Але коли він став моїм чоловіком, то постійно був незадоволений мною, щось завжди йому не подобалося, досить часто робив мені зауваження у всьому.
Він наполягав на тому, щоб я змінила своє життя, адже я вже одружена жінка. Говорив, що заміжня жінка повинна виконувати роль берегині вогнища, і більшу частину вільного часу проводити з чоловіком вдома. Не хотів мене відпускати гуляти з подругами і обмежив моє спілкування з друзями та рідними людьми. Я намагалася пояснити, що навіть, якщо людина живе у шлюбі, вона не має себе в чомусь обмежувати і відчувати себе наче в клітці, а навпаки, ми маємо підтримувати одне одного в усьому, і відстоювати свої інтереси, але потім любов до мого чоловіка переважила і я слухалася його в усьому. Я стала такою, якою він хотів: тихою, домашньою дівчинкою, яка і кроку не може ступити без дозволу свого власного чоловіка.
Чоловік дуже часто говорив мені про те, що хоче дітей. Вселив мені думку, що я буду хорошою матір’ю, і що без дитини наша сім’я неповноцінна. Довго умовляв, обіцяв що буде в усьому допомагати, говорив що найме мені на допомогу няню і важко мені не буде. Я не була впевнена в тому, що хочу народити малюка в найближчі кілька років, адже хотіла пожити трішки в шлюбі без дітей, щоб впевнитися, що зробила правильний вибір і мій чоловік стане хорошим татом для моїх дітей. Але він у мене буквально випросив це.
Під час тих місяців, коли я чекала дитину, у нас все було прекрасно: чоловік розмовляв з малюком і біг вночі в магазин на перше моє прохання. Навіть в той день, коли малюк з’явився на світ він був поруч – тримав мене за руку і намагався підтримувати. Коли дитина народилася – виглядав дуже щасливим і дякував мені за те, що подарувала йому синочка. Зробив мені пам’ятний подарунок, набір коштовних прикрас, і після того, як переконався, що зі мною і дитиною все в порядку – поїхав святкувати з друзями.
Я думала, що у нас все добре, адже жили ми не погано у шлюбі, і навіть не підозрювала що щось пішло не так. Після мого повернення після виписки додому, ставлення чоловіка до мене різко якось змінилося. Він став якимось холодним і мало розмовляв зі мною. В якийсь момент мені навіть стало здаватися, що він ревнує мене до дитини: чоловік звинуватив мене в тому, що я всю свою увагу приділяю нашому маленькому синочку, і що він мене тепер цікавить тільки як банкомат. Буквально через кілька днів після того, як я повернулася додому у нас була суперечка, чоловік зібрав речі і пішов з дому.
Я розумію, що неспокійне немовля – це важка перевірка для будь-яких відносин, але не розумію, як можна було кинути свою кохану дружину одну відразу ж після народження дитяти, тим більше він так сильно хотів дитину. Живемо порізно вже півтора тижні, і він навіть не цікавиться станом нашого малятка і моїм самопочуттям. Боюся залишитися молодою матір’ю-одиначкою, бо навіть не знаю, як далі жити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – socialconnectedness.
