fbpx
Життєві історії
З чоловіком у Оксани життя не складалося, але піти від нього жінка не наважувалася, боялася, що скажуть люди. Петро без вагань сказав: «Якщо любиш – залишайся зі мною. Хочеш – поїдемо в місто. Знайдемо квартиру». Їй дуже цього хотілося, тому вона набралася мужності і почала життя спочатку

Багато жінок, вийшовши заміж, усе життя терплять, з різних причин – одним нема куди йти, інші переживають, що скажуть люди. Оксана теж боялася щось змінювати в своєму житті, бо жила в селі і не хотіла людського осуду.

Оксана йшла з роботи, і їй здавалося, що вже все село пліткує про неї. Опускала очі, аби нікого не бачити. А вона ж, здається, як могла, ховала своє запізніле кохання. За матеріалами.

Ото їхали зі зміни (працювала в місті, автобусом возили), Оксана вже думала, що приготує на вечерю: доня полюбляє, коли вона вигадує смачненьке… Про чоловіка не хотілося й думати, щоб не псувати настрій. Аж тут раптом Зіна, яка сіла сьогодні поряд, хоч вони й не такі подруги, так – перекинутися словами, раптом підморгнула і тихенько перепитала:

– Слухай, то правда: кажуть, що в тебе з Петром щось є?

Оксані аж мову відняло… Звідки вона знає? Намагалася не видати своє хвилювання:

– І з чого ти взяла? Хто тобі таке сказав?

– Та я ж нічого… – Зіна промовисто глянула на Оксану, своїм виглядом демонструючи, що вона нікому нічого не скаже. – Ти не подумай, я не пліткарка. Чудово тебе розумію…

Оксана знала, що і в Зіни чоловік теж не подарунок. Ну дуже ревнивий. Час від часу він влаштовував їй, як тепер модно було говорити, розбір польотів, особливо почастішали сцени, коли Зіна стала їздити на роботу до міста. Але Оксана старалася не вникати в чужі проблеми.. Їй он своїх вистачало.

Заміж вийшла так, як кажуть у селі, бо всі йдуть. Тим паче, дуже хотіла вирватися з дому. Бо ж усі клопоти по господарству в першу чергу лягали на неї. Мама була дояркою, тож їй доводилося раненько вставати і бігти на ферму, тато теж в колгоспі трактористом.

З Андрієм трохи листувалася, коли він пішов в армію. Був із сусіднього села, познайомилися на дискотеці. Якраз незадовго його і забрали до війська. Повернувся, ще кілька разів зустрілися, а потім він запропонував одружитися. Молода була, здавалося в ту мить, що любить, ще й мама сказала: «Як беруть, то йди заміж. Чого в дівках сидіти? Хіба в тебе так кавалерів багацько? Андрій, чула, хлопець непоганий…».

Отак і побралися. Пішла жити до свекрухи. З часом Андрій зробив окремий вхід. Народилася донечка. Чоловік став їздити на заробітки, аби заробити гроші. Оксана намагалася не думати про те, чи любить вона свого чоловіка. Роботи вистачало – господарство, город. Мала донечка потребувала уваги. Все, здавалося, як у людей. І ніколи вгору глянути. Але як ото став Андрій їздити на підзаробітки, так усе змінилося: почав частіше прикладатися до оковитої.

Скільки просила, а він завжди одне і те ж – «Я свою міру знаю…Не втручайся не в свої справи»… Тепер узагалі вже нікуди не їздить. Так десь комусь щось допоможе. Хтось і пригостить. То додому ледве прийде. А Оксана ось уже третій рік, як їздить на роботу до міста. І добре – зарплата вчасно, і автобус возить. Тяжко, правда, але і вдома не легше.

От і доня вже підросла: у дев’ятий клас пішла. Треба ж одягнути, взути, та й про подальше навчання думати. Вирішила: хай її Олеся поступає в коледж. А там і в університет буде легше. Хай хоч доня чогось більшого досягне, ніж вона. Так і ніде ж не вчилася, окрім курсів крою і шиття.

А тут недавно, з пів року тому, з’явився у селі Петро. Приїхав працювати у приватне господарство механізатором. Від Оксани молодший років на п’ять. Розлучений. Залишив усе дружині і приїхав сюди. Тут, виявилося, жила його далека родичка – баба Ганя. Відколи її чоловіка не стало, жила старенька сама, діти порозліталися по світу. То й зраділа, що буде кому доглянути.

Може б, і нічого не сталося, якби одного разу Оксана не поверталася пізно з другої зміни додому. Було темно. Та їй не звикати. Аж тут назустріч – Петро. А вона ще й сумки з міста сунула. Встигла заскочити у магазин. Петро привітався і запропонував допомогу. Отак разом ішли та й балакали.

Вона – про себе, він – про себе. І чомусь їй стало так затишно біля нього. Захотілося поряд з ним забути про всі незгоди… А він ніби прочитав її думки – от після того вони стали таємно зустрічатися. Чекала, коли засне чоловік, назад поверталася городами, щоб ніхто не бачив.

Із часом зрозуміла, що вже не може жити без Петра. Їй хотілося бути з ним постійно. Але не дай Боже, щоб її Андрій дізнався, тоді їй кінець. Про розлучення не думала, бо куди мала піти в селі, щоб їй проходу не давали?! А тут Зіна її ошелешила. Треба було щось вирішувати. А то скоро все село справді гудітиме. Що ж робити? Як не було прикро, вирішила розірвати з Петром, поки не пізно.

…Петро на слова Оксани без вагань сказав: «Якщо любиш – залишайся зі мною. Хочеш – поїдемо в місто. Знайдемо квартиру». Їй дуже цього хотілося, але чи вистачить мужності почати життя спочатку? А чому б ні? Згадала нетверезого чоловіка і усе, що їй довелося з ним пережити. Ні, вона не хоче з ним залишатися. Тим паче, донька вже здає іспити в коледж…

…Вклавши маленького Миколку спати, Оксана готувала на кухні обід. Зараз забіжить із роботи Петро – трохи перекусити, як він жартома весь час каже… Донька теж навідається, тільки в кінці дня, після пар. Прогуляється з братиком. Вона поки живе в гуртожитку. Скільки не просила, донька відмовляється переїжджати. Сміється: «Мамо, я вже доросла…» І що Оксані ще треба для щастя?..

Десь тільки в глибині душі трохи заболить, коли згадає про Андрія, бо передавали, що геть у прірву котиться, навіть мати йому вже дати ради не може… Але кожен хазяїн своєї долі, він для себе вибрав таке життя. А Оксана, хоч і боялася, все ж ризикнула змінити своє життя і стати щасливою.

Орися Дмитрук.

Фото ілюстративне – evg-kristal.

facebook