Мене звати Олена, зараз мені 36 років, а Петрові, моєму чоловіку – 40 років. Ми живемо у шлюбі вже 12 років. У нас з чоловіком в сім’ї двоє дітей. Синочкові 11 та донечці 10 років.
Раніше мій чоловік вже був одружений і в нього є дитина від першого шлюбу, але вони не спілкуються між собою, так як його колишня дружина живе в іншому місті. З першою дружиною Петро розійшовся ще до знайомства зі мною.
Спочатку в нас в сім’ї було все добре. У Петра був хороший власний бізнес, який приносив нам досить таки гарний прибуток. Я після декрету також працювала, тож жили ми в достатку.
Стосунки в нашій сім’ї теж були дуже хороші тоді. Ми кохали одне одного і навіть якщо й виникали якісь суперечки невеликі між нами, ми дуже швидко знаходили спільну мову, завжди у нас було порозуміння між собою. Нашим стосункам заздрили всі наші знайомі.
Потім, якось зовсім несподівано, посипалися невдачі. Проблеми з бізнесом, позики. Нескінченні борги, які важко було виплатити.
З забезпеченої родини ми якось дуже швидко перетворилися на бідняків. Я працювала на двох роботах, але грошей постійно не вистачало нам на життя, як це було колись, навіть на елементарні потреби ми не мали достатньо коштів. Нічні зміни дуже втомлювали, в мене не було сил, але потрібно було забезпечувати своїх дітей.
Втома фізична і моральна. У відносинах все гірше і гірше у нас ставали, враховуючи ще багато різних побутових проблем.
Петро мій більшу частину свого часу став проводити з друзями десь в гаражі. Причому кожен день. Ми постійно сперечалися, не могли знайти спільну мову між собою.
І в один вечір, коли він вже спав, на його телефон прийшло повідомлення. Я, не вагаючись, взяла і перечитала його. Я завжди довіряла чоловікові, але коли прочитала це повідомлення, то так і присіла. Воно було від іншої жінки, на жаль.
Потім були сльози, знову суперечки. Петро пояснював мені, що закохався по справжньому. Я намагалася його вмовити не залишати нас, але все було марно, він був настроєний на зовсім інше.
Я не могла ось так просто вибачити таку зраду. І ось зрештою ми з дітьми переїхали в інше місто, до моїх родичів. Я не могла бачити Петрову байдужість до нас.
Я дуже постаріла за цей короткий час. Тільки зараз я можу хоч якось розумно міркувати. Петро відмовився від будь-якого спілкування. Навіть дітям не дзвонить. При зустрічі намагається викликати якісь суперечки незрозумілі і всім виглядом показати, що я йому не потрібна. Відмовляється допомагати дітям грошима. На аліменти я не подавала.
Але навіть після всього цього, я відчуваю, що дуже його кохаю і хочу повернутися до чоловіка, але він зовсім не робить кроків на зустріч мені. При дітях я про чоловіка нічого не кажу – ні поганого, ні хорошого. Я не знаю як далі бути, моя сім’я – це сенс мого життя. Живу лише заради дітей.
Його нова жінка молодша за нього на 15 років. Вона, на жаль, уже налаштовує його проти мене та дітей. Як далі бути не знаю. Я зараз як на якомусь роздоріжжі. І забути його не можу і жити спокійно не виходить. Можливо, хтось був в моїй ситуації, буду вдячна за хорошу пораду, адже мені зараз так непросто, а що далі робити не знаю.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Я стала помічати, що моїй невістці хтось часто телефонує. Вона виходить з кімнати і йде розмовляти, щоб ніхто не чув. Потім одягається, виходить з дому, а повертається дуже щасливою і з гарним настроєм. Одного разу я таки наважилася і прямо запитала Олену в чому причина таких походеньок
- Два місяці тому я на пенсію вийшла. Так зраділа тому, думала відпочину. Та чоловіка мого наче хтось підмінив. Важко мені з ним, хоч бери й розлучайся на старості років
- Нещодавно нам з Італії прийшла звістка, що мама чоловіка там в лікарню потрапила, і треба, щоб хтось туди поїхав до неї. Зовиця ще рік тому виїхала з дітьми в Канаду, тому вона зразу сказала, що зараз поїхати в Італію їй не вийде. Мій чоловік теж не зможе виїхати, а інших родичів у свекрухи просто немає. Я зразу зрозуміла, що ця особлива місія – догляд за свекрухою, випаде на мене, бо просто більше нікому
- Сусідка мені розповіла, що Степан хлопець хороший, і батько у нього людина справедлива, але от мама нам життя не дасть, такий от у неї характер, її всі люди в селі стороною обходять. Але Степан обіцяв, що з часом ми побудуємо свою хату і переїдемо, тому з батьками ми будемо жити недовго. Я вийшла заміж, але пошкодувала про це
- Донька моя довго не могла няню для дитини знайти, а дуже спішила вийти на роботу після декрету, бо у неї висока зарплата. Пошуки няні затягнулися і зять запропонував мені тимчасово посидіти з їх дитиною, поки вони когось знайдуть. Я, звісно, погодилася, але тоді ще не знала, як обернеться це все