Мене звати Олена, зараз мені 36 років, а Петрові, моєму чоловіку – 40 років. Ми живемо у шлюбі вже 12 років. У нас з чоловіком в сім’ї двоє дітей. Синочкові 11 та донечці 10 років.
Раніше мій чоловік вже був одружений і в нього є дитина від першого шлюбу, але вони не спілкуються між собою, так як його колишня дружина живе в іншому місті. З першою дружиною Петро розійшовся ще до знайомства зі мною.
Спочатку в нас в сім’ї було все добре. У Петра був хороший власний бізнес, який приносив нам досить таки гарний прибуток. Я після декрету також працювала, тож жили ми в достатку.
Стосунки в нашій сім’ї теж були дуже хороші тоді. Ми кохали одне одного і навіть якщо й виникали якісь суперечки невеликі між нами, ми дуже швидко знаходили спільну мову, завжди у нас було порозуміння між собою. Нашим стосункам заздрили всі наші знайомі.
Потім, якось зовсім несподівано, посипалися невдачі. Проблеми з бізнесом, позики. Нескінченні борги, які важко було виплатити.
З забезпеченої родини ми якось дуже швидко перетворилися на бідняків. Я працювала на двох роботах, але грошей постійно не вистачало нам на життя, як це було колись, навіть на елементарні потреби ми не мали достатньо коштів. Нічні зміни дуже втомлювали, в мене не було сил, але потрібно було забезпечувати своїх дітей.
Втома фізична і моральна. У відносинах все гірше і гірше у нас ставали, враховуючи ще багато різних побутових проблем.
Петро мій більшу частину свого часу став проводити з друзями десь в гаражі. Причому кожен день. Ми постійно сперечалися, не могли знайти спільну мову між собою.
І в один вечір, коли він вже спав, на його телефон прийшло повідомлення. Я, не вагаючись, взяла і перечитала його. Я завжди довіряла чоловікові, але коли прочитала це повідомлення, то так і присіла. Воно було від іншої жінки, на жаль.
Потім були сльози, знову суперечки. Петро пояснював мені, що закохався по справжньому. Я намагалася його вмовити не залишати нас, але все було марно, він був настроєний на зовсім інше.
Я не могла ось так просто вибачити таку зраду. І ось зрештою ми з дітьми переїхали в інше місто, до моїх родичів. Я не могла бачити Петрову байдужість до нас.
Я дуже постаріла за цей короткий час. Тільки зараз я можу хоч якось розумно міркувати. Петро відмовився від будь-якого спілкування. Навіть дітям не дзвонить. При зустрічі намагається викликати якісь суперечки незрозумілі і всім виглядом показати, що я йому не потрібна. Відмовляється допомагати дітям грошима. На аліменти я не подавала.
Але навіть після всього цього, я відчуваю, що дуже його кохаю і хочу повернутися до чоловіка, але він зовсім не робить кроків на зустріч мені. При дітях я про чоловіка нічого не кажу – ні поганого, ні хорошого. Я не знаю як далі бути, моя сім’я – це сенс мого життя. Живу лише заради дітей.
Його нова жінка молодша за нього на 15 років. Вона, на жаль, уже налаштовує його проти мене та дітей. Як далі бути не знаю. Я зараз як на якомусь роздоріжжі. І забути його не можу і жити спокійно не виходить. Можливо, хтось був в моїй ситуації, буду вдячна за хорошу пораду, адже мені зараз так непросто, а що далі робити не знаю.
Фото ілюстративне.