Моя мама живе в селі все життя. Ми з сестрою вийшли заміж, зараз живемо в одному місті, в 30-ти кілометрів від мами.
У моєї сестри Оксани двоє дітей, вона нещодавно розлучилася з чоловіком, але він залишив їй з дітьми свою квартиру, платить чималі аліменти, та й так часто бачиться з дітьми і допомагає їм.
Ми з чоловіком свою квартиру взяли в кредит, борг досі ще не виплатили, адже працює один чоловік, я сиджу в декреті.
Мамі до пенсії ще довго, але вона не може зараз ходити на роботу, каже, що ноги підводять її, важко на роботі, тому зараз сидить вдома, але тримає невеличке господарство, обробляє город.
Ми з чоловіком бачимо, що мамі важко зараз, тому намагаємося допомогти їй чим можемо: оплачуємо мамі світло, я їй віддаю свій одяг, купуємо продукти і ходимо в аптеку. Ми зараз самі на всьому економимо, тому дуже допомагати мамі не можемо, але щомісяця тисячу-дві витрачаємо на неї.
Та останнім часом я стала помічати, що в мами немає тих речей, які ми купуємо для неї, гроші вона теж трохи відкладає, але їй не вистачає на елементарні речі. Виявилося, що вона ще сестрі моїй щось умудряється з того давати, адже вона без чоловіка виховує дітей, їй потрібніше.
Оксана часто скаржиться мамі на своє непросте життя і мама ладна останнє їй віддати, а у себе забрати. Я розумію маму, адже вона хоче допомогти своїй дитині, але зовсім не розумію сестру, яка ладна у мами взяти останню копійку, хоча живе не бідніше за мене.
Зараз ми з чоловіком навіть не знаємо, ви варто щось їй купувати, нехай Оксана мамі трохи допомагає, думаю пакет продуктів вона їй теж може привезти, тим паче, що має свій автомобіль. Мама з сестрою просто звикли, що ми все маємо робити, їм так зручно, так усім добре, крім нас.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
