Можливо, люди не зрозуміють мене, засудять, або скажуть, що я погана мати і мої діти нічого хорошого не бачили від мене.
Але мені дійсно потрібна порада, погляд з боку, як то кажуть.
Можливо хтось був в моїй ситуації та допоможе впоратися мені з моїми родинними труднощами, адже сама вирішити це питання зараз я не можу, на жаль.
Справа в тому, що я у своїй квартирі старі двері змінюю на нові і не знаю, чи варто від дверей до своєї квартири ключі давати своїм дітям.
Я раніше ніколи б про таке навіть не думала, але останні події багато чого змінили в моєму житті і примусили серйозно задуматися.
А вся справа в тому, що цей рік показав мені моїх дітей зовсім з іншого боку, на жаль, темного і не дуже приємного для мене.
Моя донька вийшла заміж, а в травні народила дитину.
Після того я жила в своїх дітей з березня до самого початку грудня.
За цей час я дуже допомагала своїм дітям. Я гляділа онучку, вставала до неї вночі, як кажуть в народі допомагала і словом і ділом, своєю працею і грішми, коли мала невеличку можливість. Доньку і зятя я підтримувала в усьому, як могла, хоча намагалася і не втручатися в їх особистий простір, тримала дистанцію.
Хоча я жила в дітей, але добре розуміла, що не варто надокучати і не лізти не в свою справу, діти дорослі, їм разом жити, тому в сімейних питаннях вважала за краще, щоб вони розбиралися самі.
Коли я прийшла до дітей, то перші місяці у них взагалі не було грошей, адже тільки мала дитина з’явилася, а чоловіка звільнили з роботи, накопичень своїх у них не було, тому грошима трохи допомагала я, бігала по магазинах, шукала доступні продукти і намагалася з них приготувати щось смачне і корисне усім.
Зять, хоча сидів без роботи, але поїсти добре любив, тому я намагалася догодити усім і зробити так, щоб дітям було легше жити.
Всі ці місяці, коли я жила у своїх дітей, просила, щоб вони мені дали ключі від квартири, адже мені не зручно було, але зять та донька чомусь відмовляли мені в цьому, вигадували щось, хоча я знала, що у них є дублікати ключів від своєї квартири.
Дуже часто мені доводилося просто стояти на вулиці, або, коли нікого не було вдома, я теж сиділа в квартирі, поки хтось прийде і відчинить двері мені.
Я декілька разів поверталася до цього питання, казала, що мені не зручно так, адже я обмежена і не можу сама вийти чи зайти в квартиру, але чула у відповідь тверде “ні”.
Одного разу я довго їх чекала, дуже змерзла, занедужала після того і вирішила, що досить їм допомагати, пора повертатися додому, бо про мене не попіклується ніхто.
Молодший син теж сказав, що жити зі мною мені важко, адже я постійно контролюю його, щось підказую, йому набридло, хоче відчувати себе вільним і жити окремо, хоча я йому лише, як краще завжди хотіла.
Я ж нічого йому не казала, лише постійно нагадувала, що потрібно прибирати за собою, щось готувати їсти, допомагати мені, митися частіше, речі свої прати, прасувати і складати. Мій син завів собі кота, а в решті мені довелося доглядати за ним, хоча син цілком доросла людина, і про його обов’язки я йому нагадувала завжди, що це було його рішення, то й нехай доглядає сам.
Загалом, як кожна мати підказує щось своєму синові, коли бачить, що він робить щось не так.
Син мій орендує квартиру з родичем, десь влаштувалися на роботу, але Олег телефонує мені рідко, мало цікавиться моїм життям, зате звертається тоді, коли йому щось потрібно. Я його рідко про щось прошу, але він відмовляє, постійно каже, що зайнятий чимось.
Всі ці роки я завжди казала своїм дітям, коли вони вже підросли і стали самостійними людьми, що двері мого дому завжди відкриті для них. Але з огляду на те, що зараз відбувається і яке ставлення у них до мене, я вже не хочу давати їм ключі від цих дверей.
Чи варто мені дійсно давати їм ключі від своєї квартири?
Фото ілюстративне.