Коли я поступила в університет, потрібно було шукати для мене квартиру, так як в гуртожиток батьки не хотіли мене відпускати. Ми з батьком об’їздили купу адрес, так йому все не подобалося: то плата висока, то обстановка не та, то до навчання далеко добиратися. І ось нарешті коли ми збиралися подивитися з ним чергову квартиру, я сказала, що це останній варіант. Я втомилася від цих нескінченних оглядин, там і буду жити.
На моє щастя затишна квартирка в старенькій хрущовці виявилася найкращою з тих, що ми бачили. Відпустили ріелтора, виходимо, а батько починає знову бурчати мовляв даремно ми поспішили, треба було з сусідами поспілкуватися, вивідати хто живе в цьому будинку, наскільки безпечно повертатися вечорами, он які кущі великі.
Тут на татове щастя з під’їзду вийшла жінка років п’ятдесяти, він до неї прямо і попрямував. Розповів, що відпускає менез під батьківського крила, і поцікавився обстановкою в районі. Жінка посміхнулася, явно зворушена такою батьківською турботою, запевнила, що все в окрузі і в її будинку тихо і спокійно.
Контингент в основному літній, бо будинок далеко не новий. На прощання батько простягнув їй папірець зі своїм телефоном, мовляв раптом я вирішу включити музику серед ночі, або ще що, нехай телефонує в будь-який час дня і ночі.
***
Жінку звали Марія Петрівна, і з нею ми дуже подружилися. Я її часто зустрічала, коли поверталася з навчання, вона вигулювала собачку і сідала на лавочку перепочити трохи, от я і присідала поруч. Незабаром вона знала про мене можна сказати практично все, а я про неї лише те, що живе жінка поверхом вище. Вона була завжди така легка, весела, розумна і вихована, що я навіть мимоволі якось подумала: «От би моя мама була б така ж».
Одного разу Марія Петрівна побачила, як я дивлюся вслід одному хлопцеві, що виходив з нашого під’їзду.
– Знаєш його? – запитала вона.
– Ні, але дуже хотіла б.
– Хочеш познайомлю? – підморгнула вона.
– Ні, спасибі як-небудь сама.
З Артемом я дійсно незабаром познайомилася, коли пішла виносити сміття в старій футболці і таких же трико з пташиним гніздом на голові замість зачіски. Ось знала б, вбралася б найшикарнішу сукню і шпильки взула! Подружок у мене в новому будинку не було, виговоритися довелося Марії Петрівні.
– Рано чи пізно чоловік все одно побачить свою жінку в натуральному вигляді – мудро сказала вона, – і повір мені, набагато краще якщо це відбувається відразу, тоді зовнішність коханої не стане для нього «сюрпризом» потім.
***
Треба сказати, що моя мудра сусідка не раз ставала паличкою виручалочкою для мене, завдяки її порадам ми з Артемом стали парою, і я не наламала дров. Одного разу я запитала у неї, а чи знає вона його батьків.
– Звісно! Дуже хороші люди, – сказала вона і якось загадково посміхнулася.
Потім ми стали з нею бачитися рідше, днем я була на навчанні, а вечорами на побаченнях з Артемом. А тут він повідомляє мені, що в суботу його батьки чекають мене на чай. Того ж вечора я подзвонила Марії Петрівні, я завалила її питаннями: що надіти, про що говорити, що взяти з собою в подарунок.
У призначений день, в своїй найкращій сукні і з макіяжем я прямувала з Артемом до його мами. І яке ж було моє здивування, коли ми піднялися на поверх вище, Артем відчинив переді мною двері і я зрозуміла, що це квартира Марії Петрівни.
– Ну, знайомтеся, – засміявся він, – це моя мама!
Спочатку я здивувалася, але потім зраділа, що саме вона виявилася мамою Артема.
Вже потім Артем зізнався, що мама всіляко обробляла і його розхвалюючи мене. Тільки завдяки їй він і звернув на мене увагу, ось хитрюща жінка! А незабаром ми одружилися, я закінчила навчання, влаштувалася на роботу звідки і пішла в декрет. Живемо ми як і раніше зі свекрухою по сусідству, вже не знаю, як іншим, а мені з моєю пощастило! Просто неймовірно!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
