fbpx
Життєві історії
З Артемом ми стали жити разом, ще коли навчалися, у квартирі, яку орендували мені мої батьки. Час минав і мої рідні стали запитувати коли ж ми одружимося, адже так довго живемо разом, так не має бути. Після того Артем покликав мене заміж, подарував обручку, але сказав, що весілля поки не буде, потрібно зачекати ще пів року. І я стала чекати, хоча батькам нічого не говорила

Десь біля трьох років тому я познайомилася з Артемом. Ми тоді навчалися, це були наші молоді студентські роки. Він приїхав до нас з іншого міста навчатися.

З Артемом ми познайомилися на дні народження спільного друга. Після того він запросив мене на побачення. Так ми стали зустрічатися.

Артем дійсно дуже подобався мені, він був красивий та розумний, всі дівчата на нього заглядалися в той час.

Десь через місяців 7 ми стали жити з ним разом у квартирі, яку для мене орендували мої батьки за свої гроші.

Таке самостійне життя з коханою людиною мені подобалася, я була дійсно по-справжньому щасливою.

Я літала від радості, наче на крилах. Не потрібно нікуди ходити, мій коханий Артем завжди поруч зі мною. Жили ми дуже весело. Так пройшов ще рік.

А потім, коли минуло вже чимало часу, мої батьки почали натякати мені на наше весілля. Я і сама була не проти того, щоб вийти заміж за Артема.

А чому чекати ще так довго, адже ми кохаємо одне одного, живемо разом вже чимало часу. Навіщо тягнути з часом? На мій День народження я отримала заповітне кілечко і пропозицію вийти заміж.

Скільки радості і щастя було у мене на душі. Ви собі не уявляєте навіть! Я, звичайно ж, чекала цього, але все одно була на сьомому небі! Відразу ж розповіла всім – і подружкам, і батькам своїм, всі знали, що ми скоро одружуємося, а я сяяла від щастя.

І ми стали будувати плани на найближче наше спільне майбутнє. Я хотіла просто розписатися з Артемом якомога швидше, без жодних урочистостей, адже грошей у нас на святкування не було, а просити щось у батьків я не хотіла, адже вони чимало грошей витрачали на оренду квартири для мене. Але мій наречений сказав, що хоче спочатку закінчити університет, а потім вже зіграти весілля.

В принципі, я була не проти такого стану подій, адже яка молода жінка не мріяла одягти весільну сукню. Адже головне – це наші почуття, а не дата, я готова чекати, скільки потрібно.

Я погодилася без жодних думок. Те, що треба було чекати майже пів року, мене ніяк не бентежило, я вже мріяла про весілля і ходила в піднесеному настрої поруч зі своїм коханим. Мене тішило лише те, що За цих пів року ми зможемо назбирати гроші на весілля.

А згодом, коли навчальний рік закінчився, мій Артем поїхав за документами. У цей рік він випускався, збирався влаштовуватися на роботу, сказав, що нас тепер чекає щасливе майбутнє.

Але додому мій наречений не приїхав. Його не було ні ввечері, ні на наступний день. Речі він теж забрав свої, їх у нього було небагато, все в одну сумку помістилося, тому я нічого не помітила особливо.

Тоді я взяла телефон, дзвонила йому сто раз. Артем не барв телефон, лише ввечері надіслав повідомлення. У ньому були дуже сумні для мене слова – весілля не буде, він більше не повернеться до мене.

Тиждень я була немов уві сні. Мені здавалося, що все це жарт, я скоро прокинуся і мій Аретм скоро з’явиться на порозі нашої квартири. Вночі думки не давали заснути. Як так можна?

Я навіть не знала, як розповісти про все своїм батькам та родичам, адже вони вже повним ходом готувалися до весілля, тільки мови було, що про заручини, запрошення гостей та мою весільну сукню.

Коли мама з татом дізналися про все, то теж розгубилися. Лише мама згодом мені відкрила очі. Виявляється все дуже просто: Артему було дуже вигідно жити зі мною, адже у мене була квартира. А тепер, коли він закінчив навчання, йому житло не потрібне, він тепер залишив мене. А я була закохана щиро, мріяла про своє щасливе майбутнє з Артемом і навіть не помічала нічого.

Я досі не можу повірити в це. Можливо, він просто знайшов когось і закохався, не міг же він так просто жити з людиною стільки часу лише заради квартири?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page