fbpx
Життєві історії
З Андрієм ми вирішили одружитися. Я з села, а він – з міста, у нього лише мама є. Мої батьки захотіли познайомитися зі свахою, запросили до себе, мама два дні готувалася, а вона не прийшла, навіть не попередила. Ми погодилися розписатися в місті, а весілля робити у нас в селі, там уся наша родина. Свекруха сказала, що до РАЦСу може й прийде, а до нас на подвір’я ногою не ступить

Ми з Андрієм зустрічаємося десь вже більше двох років. Спочатку просто зустрічалися, а тепер вже більше року живемо разом. А історія наша проста така. Андрій сам родом з міста, і моя бабуся по маминій лінії з нашого міста. Мама вийшла заміж і поїхала в область, в селище. У бабусі в місті була однокімнатна квартира, місця для всіх мало, а у батьків батька – великий приватний будинок з ділянкою і дуже велике, як для села, господарство. А до міста на автобусі їзди всього пів години.

Загалом, зазвичай всі люди, а особливо молодь, у наш час прагнуть поїхати з села в місто, а мама зробила все навпаки. Їй так здавалося, що буде краще.

У батьків нас четверо дітей і всім місця вистачає, вчитися їздимо в місто, там же і працюємо. Ось так я і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Андрій прийшов до мене в перукарню підстригти своє волосся, посміхався і просив зробити йому гарну зачіску, щоб він подобався таким гарним дівчатам, як я.

І все б нічого, але якось свекруха не особливо хоче спілкуватися зі мною. Кличу в гості, а у неї немає часу. Коли справа вже до весілля дійшла, мої мама з татом запропонували мамі Андрія познайомитися, запросили її до себе додому, але вона до них теж не приїхала. Батьки трохи засмутилися, але змирилися з цим, це її справа.

А тут бабусі у мене не стало, а квартира її на мене переписала. Ось і вирішили ми одружитися і жити своєю окремим сім’єю, а на літо в селище до батьків моїх приїжджати, там дуже гарно, нам подобається Наречений у мене менеджером працює, зарплата у нього непогана, можемо собі дозволити. Заяву подали, стали до весілля готуватися, гостей запрошувати на свято.

Ми з Андрієм хочемо в місті розписатися, а святкувати поїдемо до нас додому в село. Там і місця більше, і повітря свіже. Ну, і треба зі свекрухою відносини налагоджувати якось своєю, адже скоро однією сім’єю станемо. А вона сама не подзвонить, не запитає, як справи. Їй дзвониш, а вона так швиденько розмову закінчує, мовляв, зайнята дуже.

І днями Андрій мені каже, що його мама не хоче приходити до нас на весілля. Як грім серед ясного неба! Начебто не сперечалися ми з нею, не сперечалися. На реєстрацію може прийде, а на весілля не залишиться. Як же так можна? Батька у мого нареченого немає, мати його одна виростила, родичі теж сказали, що не прийдуть. Що ж це за весілля без рідні з боку чоловіка? Наших родичів та знайомих пів селища прийде, а чоловік – як бідний родич.

Ось хочу зателефонувати матері Андрія або піти до неї додому, поговорити з нею щиро. Може, вона образилася не мене за щось? А наречений мій проти, каже, що вона все-одно не піде. І не знаю, що робити? Треба ж познайомитися з усією ріднею, посидіти, поговорити.

А що в селі люди у нас скажуть? Ще такого у нас не бачив ніхто.

Жінка вона непогана, правда, спілкувалися ми раніше мало. Але внуки будуть, будемо часто в гості до неї приїжджати, діточок привозити. Або краще і не лізти в душу до людини? Ну, не хоче спілкуватися і не треба. Може, вона потім онуків полюбить і буде їх няньчити і доглядати. Або, навпаки, чекає, щоб попросили, запросили багато разів? Не знаю що робити і мама не знає, що мені порадити.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook