Свій 60-й день народження Софія планувала святкувати вдома. Довгими італійськими вечорами, коли синьйора вже відпочивала, Софії не спалося. Вона згадувала свій дім, дітей, онуків, мріяла як збере їх всіх за святковим столом. Свято у матері обов’язково має всіх примирити. З такими думками Софія лягала і вставала на чужині.
Італія стала її другим домом ще 15 років тому. Їхати на заробітки Софія наважилася тому, що не бачила іншого виходу. З чоловіком вона давно розлучилася, сама ростила трьох їхніх спільних дітей. Жили в селі, разом з мамою. Будинок потребував ремонту, роботи не було, діти виросли і потрібно було їм допомагати. В селі на той час вже багато жінок поїхали хто в Італію, хто в Іспанію, хто в Грецію.
Рідна сестра Софії поїхала в Італію, хоч важко було, але почала заробляти. Мама Софії сама запропонувала і їй також їхати до сестри, а за дітьми обіцяла приглянути.
Роботу сестра Софії відразу знайшла, тут у всіх однакова робота – доглядати літніх італійців. Але тут кому вже як пощастить. Софії траплялися нелегкі роботи. Але 1000 євро, які вона отримувала в кінці місяця, змушували забути про втому і працювати далі. Вона добре розуміла, що вдома таких грошей вона не заробить.
Як і всі заробітчани, гроші Софія відправляла додому. Спочатку трохи відремонтувала батьківський будинок. Мама була дуже щаслива, коли в будинок провели воду і добудували ванну кімнату і туалет. А потім треба було допомагати дітям, які один за одним створювали сім’ї. Софія кожній дитині допомогла з житлом.
Спочатку вийшла заміж старша донька Леся. Софія з сватами купили молодятам двокімнатну квартиру. Середній доньці Ірині однокімнатну квартиру Софія придбала сама, бо у батьків зятя не було грошей, щоб додати до більшого житла. Але Ірина і за те була мамі вдячна.
Молодший син Ігор одружився і пішов жити до невістки. Софія хотіла і йому купити однокімнатну квартиру, але він відмовився, сказав, що краще використає ці гроші на облаштування будинку своєї дружини. Софія не вважала це рішення сина правильним, адже вкладатися в чуже майно – справа невдячна. Проте перечити сину не стала, зробила все так, як він хотів.
Усі діти вилетіли з сімейного гніздечка, поринули в свої сімейні клопоти. Мама Софії залишилася в селі одна. Літній жінці в свої 85 років було нелегко справлятися з домашнім господарством, а внуки, діти Софії, ніяк не могли поділити обов’язки – хто і коли має приїжджати до бабусі і допомагати.
Софія порадилася з сестрою і вирішили, що будуть плати сусідці, аби та заходила до їхньої мами і допомагала коли треба. Прикро було, що маючи трьох дітей, яким вона так допомогла, за допомогою звернутися нема до кого. До того ж, між дітьми з’явилася якась незрозуміла неприязнь, вони почали рахувати, кому мама більше допомогла і докоряти цим один одному.
Ювілей у Софії був на початку жовтня. Як і мріяла, вона зібрала всіх дітей і внуків за святковим столом. Але закінчилося свято традиційно – діти знову почали говорити про гроші. Кожен вважав, що йому мама дала найменше.
Софія не знала, що робити далі – залишатися вдома з літньою матір’ю чи знову їхати на чужину, щоб заробити дітям на те, чого їм ще не вистачає.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
