fbpx
Життєві історії
Юрко повертатися додому не хотів, в рідному селі все йому нагадувало Славцю. Тим паче, гроші заробив і на квартиру, і на невеличкий бізнес. Коли в офіс зайшла миловидна дівчина, чомусь відразу затріпотіло серце. Ось про таку жінку мріяв останнім часом. – У мене було дві дружини, – зізнався Марині

Не щастило з дружинами.

Дочекалися літа, поки Славця закінчить школу, – і відгуляли велике весілля. А вже пізньої осені Юрко віз молоденьку дружину в лікарню народжувати. Та під вечір селом прокотилася чорна, як хмара, новина. Про це знали вже вcі.

У формі моряка Юрко гордо вертався з армії в рідне село. Йшов сільською покрученою вуличкою, яка петляла від річки до рідної хати. І раптом погляд ковзнув до сусідського подвір’я. Там набирала з колодязя воду дівчина. За матеріалами

– Хто то?

– Як хто? – дивувалися хлопці. – Мар’їна Славка. Бач, як виросла, поки ти на морях служив!

***

Дочекалися літа, поки Славця закінчить школу, – і відгуляли велике весілля. А вже пізньої осені Юрко віз молоденьку дружину в лікарню народжувати.

Та під вечір селом прокотилася чорна, як хмара, новина: не стало Славці і дитини. Юрко був прибитий горем – жінка за весь час жодного разу не поскаржилася, ходила весела, щаслива, все примовляла, що носить богатиря, бо від великого живoта землі перед собою не бачила.

Після цього Юрко геть здав. Валявся при дорозі, ночував із сільськими  у хатах-пустках. Дня не минало, щоб не випросив сто грамів… Отямився, коли минуло сорок днів.

– Все! – беруся за розум. – Їду в Одесу, на флот.

***

Життя Юркове помалу налагодилося. Влаштувався на круїзний корабель. Тут йому пригледілася юна куховарка Ліда. Так швидко у них закрутилася любов, що вирішили: тільки прибудуть в Одесу, звідки дівчина родом, одразу одружаться.

У той день, коли мали розписатися, Юрко кинувся від страшного сну. Вперше за кілька років йому привиділася Славця. Бачив її перед собою у білому до п’ят одязі, на руках тримала дитя. «Надумав женитися? – пильно дивилася в очі. – А про нас вже забув? Дивись мені!..» – грайливо помахала пальчиком, а в Юрковій душі похололо…

– Юрчику, вставай! – лагiдно гукнула Ліда, весело наспівуючи на кухні. – Запізнимося! А я заміж хочу…

Весело поверталися із РАЦСу. Як раптом з-за рогу на шаленій швидкості вискочила машина. Звук гальм проpiзав ранкову тишу. Мить – і Юрко не побачив біля себе Ліди. Вона лежала на дорозі…

***

Цілий рік відходив від цього лиха. Та якщо після Славці горе заливав оковитою, то тепер багато працював. З рейсу – в рейс, без вихідних та відгулів. Так минуло кілька років. Юркові добігало тридцять. Бачив, як його ровесники тішаться дружинами та дітьми, облаштовують свої домівки. І собі захотілося простого сімейного затишку. Тим паче, гроші заробив і на квартиру, і на невеличкий бізнес. Повертатися додому не хотів, рідне село нагадувало Славцю.

Зупинятися в Одесі теж не було бажання. Поклав перед собою карту України, заплющив очі і навпомацки тицьнув пальцем. Вибір впав далеченько від дому, на Черкаси. Ну, що ж, значить, така доля. Добре, що у цьому місті жив товариш по службі. Він і допоміг вибрати житло, взяти в оренду магазин для торгівлі будматеріалами, підібрати працівників. Коли в офіс зайшла миловидна дівчина, чомусь відразу затріпотіло серце. Ось про таку жінку мріяв останнім часом.

– У мене було дві дружини, – зізнався Марині. – Обох уже немає.

– То ти чорний вдівець? – засміялася. – А я не боюся! – з викликом промовила. – Бо дуже хочу бути твоєю…

Тішилися медовим місяцем у Єгипті. Розніжившись від палючого сонця, заснув під парасолькою. Десь ніби далеко чув, як хлюпочеться в басейні дітвора, як вітерець гойдає листя пальм, обдаючи приємним теплом… Як раптом побачив перед собою… Славцю з дитям на руках. Знову, як і кілька років тому, вся у білому.

«Забув нас? – ображено запитала. – Хочеш бути чорним вдівцем?» Аж скрикнувши, кинувся зі сну. Помітив, як на нього здивовано оглядаються відпочиваючі.

Відтепер ні на крок не відпускав Марину від себе. І все одно не вберіг. Коли благополучно приземлилися у Києві, полегшено зітхнув: «Слава Богу». Та Марина ледь доїхала додому, почувалася геть погано. А наступного дня Юрко почув страшну новину: у Марини хвороба. Бо нічим не міг допомогти коханій людині. Жінка згасла, як свічка на вітрі.

***

Юрко довго не міг оговтатися. Значить, він і справді чорний вдівець. Тож коли траплялися чи молоденькі дівчата, чи то розлучені жіночки, близько не підпускав до себе. А про те, щоб одружитися, не було й мови.

Боявся знову побачити Славцю. Уже сивина посріблила скроні, а думка про сімейне щастя лишилася далеко в молодості. Є все: квартира, бізнес, машина, а щастя нема.

Якось в Італії на відпочинку снував зажурений старенькими вуличками і натрапив на маленьку капличку.

Якась невидима сила підштовхнула його до дверей. Несміливо зайшов, вдивлявся у потемнілі ікони, розписи на стінах. І раптом так щиро став молитися… Тож коли вийшов з церквиці, ніби тягар з плечей впав.

У ту ж ніч йому наснилася Славця. Знову у білому, тримала у руках дитя. «Не плач, я відпускаю тебе, – аж засвітилася усмішкою. – Твоя жінка – моя сестра. Пам’ятай це. Я буду молитися за вас. Не бійся. Одружуйся…» Прокинувся: так, у Славці є сестра Стефа. Їй уже за тридцять, а вона й досі не вийшла заміж, бо накульгує. Згадав її миловидне личко, як вона радісно віталася, коли він навідувався у рідне село. І справді: чим не дружина?

Відтоді минуло п’ять років. Юрко продав бізнес, квартиру у Черкасах. Збудував у рідному селі великий дім, де живе зі Стефою. Вона народила йому близнючків.

А Слава тепер лише зрідка приходить уві сні. І то, коли попереджає про якісь негаразди…

Автор Юлія ШЕВЧУК, Львівська область.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.