Сусідський син.
Батьків Юрчика я знала давно, ще з інститутських часів. Ірина, його мама, була найкрасивішою дівчиною на нашому курсі, багато за нею хлопців залицятись, а вибрала вона самого скромного Сашку. За матеріалами
Як закінчили, пішли працювати: він – інженером на авіаційний завод, вона залишилася викладати в інституті. Зібрали грошей, зіграли весілля. Взагалі жили не погано, але в орендованій квартирі, тому з дітьми не поспішали.
Невдовзі не стало бабусі Ірини, вона залишила онуці свою трикімнатну квартиру. Так пара переїхала в наш будинок.
Наші двері були навпроти, часто то я, то Ірина забігали один до одного. Потім ми почали дружити сім’ями. Тут Іра народила здорового хлопчика. Малюка назвали Юрою, в честь діда.
Замість того, щоб радіти довгоочікуваному сину, Сашко зібрав речі і пішов з сім’ї. Я звичайно в чужі справи не лізла, але чоловік якось заїкнувся, що інша у нього з’явилася, молода дівчина, ось він і пішов.
Залишилася Іра з маленьким малюком на руках. Юра був неспокійний, крикливий, важко було спочатку їй з ним. Після роботи я забігала, побавити, обід приготувати, пелюшки попрасувати…
– Ну що ти Любо, своїх справ не маєш, чи що? – питала сусідка.
– Ти лягай відпочинь, поки Юра спить, он в дзеркало подивись, синці на лиці від недосипання.
Так і жили, малюк підростав, я дивилася на щасливі Іркіні очі, і раділа про себе, у нас з чоловіком дітей не було, мені заборонили народжувати, інакше все могло б закінчиться плачевно для мене …
Юркові було два, коли Іра раптом не з того ні з сього почала вживати оковиту.
Спочатку трохи, потім по наростаючій, бувало йшла в довгі зaгули.
Хлопчика в такі дні я забирала собі.
– Що знову? – питав чоловік, приходячи після роботи і бачачи у нас дитину.
– Ну Юро, давай збирайся, погода чудова, пішли м’яч поганяємо на майданчику.
Андрій завжди мріяв про сина, тому спілкування з сусідським хлопчиком для нього було завжди в радість. У вихідні він забирав хлопчика в парк, кататися на атракціонах, їсти піцу. Куди тільки вони не їздили: в планетарій, дитячий ляльковий театр, на концерти і виставки.
Одного разу Юрко назвав чоловіка татом.
Той від щастя навіть розплакався, але потім виправив – дядько Андрій …
В ту ніч я практично не спала. Перевертаючись, в голову лізли які думки. Остаточно прокинувшись від напівдрімоти, я зрозуміла в чому справа. За стінкою у Іри плакав Юра, його голос я не могла ні з яким іншим переплутати!
Я швидко одяглася, подивилася на годинник, була п’ята ранку.
– У Ірки напевно, щось сталося, піду сходжу, дізнаюся …
Двері були відчинені, побачивши мене, Юра кинувся з телефоном до мене.
– Тьотя Люба, мамі погано, допоможіть викликати лікаря …
Зателефонувавши до швидкої, кинулася в кімнату до Іри, вона, вся бліда лежала на ліжку, важко дихаючи …
– Люба … спасибі, що прийшла.
– Зараз приїде лікар, Іро, потерпи, все буде добре. Юру поки відправлю до Андрія.
Швидка забрала сусідку в лікарню, потрібно повне обстеження і спостереження.
За хлопчиком зголосилася дивитися далека родичка Іри, але робила вона це крізь пальці, практично нічого не купувала з продуктів, готувала хіба що кашу з ранку і омлет ввечері …
– Тьотя Люба, дайте мені хліба, – почула я, обертаюся – Юрко стоїть.
– Здрастуй, Юра, підемо до мене зайдеш, я тобі борщ свіжий наллю, пиріжками пригощу …
Уже вдома нагодувавши хлопчика, дізналася, що жінка другий день не з’являється вдома. Холодильник порожній. Лише трохи сухарів і черствий хліб – ось і всі продуктові запаси …
– Так не можна, треба щось робити, – сказала я чоловікові ввечері.
– Давай поки до себе візьмемо хлопця, а час покаже, що далі буде.
Так і зробили.
Іра пролежала в лікарні місяць, потім її відправили до обласного центру. У підсумку не стало Юркової мами.
– Не можна було їй пити …, – сказав чоловік.
– Я Сашу бачив, питав, чи забере він сина.
– І що відповів?
– Ні, у них своїх двоє, та й дружина проти чужої дитини.
– Як же так, син рідний. Андрію, а нам дозволять його усиновити, як ти думаєш?
– Давай завтра і дізнаємося!
З того часу пройшло кілька років, ми з чоловіком усиновили хлопчика. Довго довелося бігати по інстанціях, але кінцевий результат коштував наших зусиль. У нас тепер чудова, дружна сім’я! Цього року Юра пішов в перший клас. А тепер ще одна новина – через місяць на світ з’явилася довгоочікувана донечка, вірю, що все пройде добре, інакше ну ніяк не можна!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
