fbpx
Життєві історії
Юля не вірила тому, що чула: – Твій батько обманув мене. Пообіцяв квартиру в новобудові, аби тільки я з тобою не розлучався і поводився добре. А потім його не стало. Мені не потрібна ні ти, ні твоя дитина. Після такого Юля у пошуках підтримки кинулась до мами. Те, що вона почула від мами, ще більше її вразило

Юля не вірила тому, що чула: – Твій батько обманув мене. Пообіцяв квартиру в новобудові, аби тільки я з тобою не розлучався і поводився добре. А потім його не стало. Мені не потрібна ні ти, ні твоя дитина. Після такого Юля у пошуках підтримки кинулась до мами. Те, що вона почула від мами, ще більше її вразило

Півтора року Юля і Вадим жили в дуже нещасливому шлюбі. Юля вийшла заміж за Вадима через ранній її «зальот». Нічого вона робити не хотіла, а батьки, як годиться порядним людям, – прихильники міцного та щасливого шлюбу. Тому вони наполягли на швидкому одруженні, щоб і дочка була при чоловікові, і щоб тато у малюка був. Джерело

Юля навіть не знала точного розміру його доходів. За їхню оренду квартири платив Юлин тато, він же допомагав фінансово дочці. Сидячи в декретi, Юлі часом не вистачало на найнеобхідніше.

Тому все частіше в парі виникали суперечки, а одного разу Юля почала вимагати грошей на харчування дитини.

– Ти скільки будеш мене за гроші довбати? Я тобі що, банкомат? – грубо обірвав її Вадим.

– Ти мій чоловік, і повинен забезпечувати родину.

– Та ти ж вдома сидиш, дурня валяєш, ні копійки грошей не заробила! І ти і дитина твоя мені сто років не потрібні. Вдома постійний бардак, їжа ніяка.

– Без грошей нічого смачного не приготуєш. Ти заробляєш і на себе витрачаєш, а як нам жити?

Та раптом чоловік, розмахнувшись.

– Ще раз заговориш про гроші, говорити нічим буде, – прuгрoзuв і вийшов з кімнати.

Тоді приголомшена Юля підвелася і в розпачі пішла збирати речі. Вона хотіла раз і назавжди закінчити із цими неадекватними стосунками. Разом із сином подалася до батьків і повідомила їм про своє рішення. Але з їхнього боку наштовхнулася на стіну нерозуміння.

– Ти залишиш дитину без батька, та й сама лишишся одиначкою! – кричав тато Ярослав Петрович. – Я ж казав тобі, що шлюб – це не іграшки. Пішла заміж – значить, терпи!

– Із будь-якого конфлікту можна знайти вихід, – заспокоювала мама. – Головне – бажання. Думай не лише про себе, але і про дитину.

Юля засумнівалася в своєму виборі. Тому Юля вирішила спробувати поговорити із чоловіком, але той, лишень побачивши її, відразу почав тиснути:

– Ти де всю ніч пропадала? Тобі ж тільки гроші від мужиків треба! Ну нічого, зараз вдома поговоримо.

– Я додому не вернусь, – заявила Юля, вражена поведінкою Вадима і розуміючи, що про примирення тут і мови бути не може. – Я подаю на розлучення.

– А я й не проти, я буду радий, – заявив Вадим. – І син твій мені сто років не потрібен. А про аліменти навіть не мрій, не отримаєш ані копійки.

Після таких слів Юля не могла повірити, що прожила із цим півтора року. Не гаючи часу, вона пішла до суду і подала на розлучення. А коли верталася, дорогою зустріла Володю – своє перше кохання.

– Юлечко! Ти все така ж чарівна! Який я радий тебе бачити! – сказав Володя. – А син у тебе який чудовий!

Молодий чоловік запропонував прогулятися і вивів дівчину на відверту розмову. Юля, розчулена теплим ставленням хлопця, зізналася, що подала на розлучення і спитала, чому Володя перестав їй телефонувати, коли був у армії. Володя пояснив, що на службі у хлопців відібрали мобільні телефони, а, звільнившись із армії, він одразу подався до Юлі. Тільки мама дівчини сказала, що донька вийшла заміж.

Володя зізнався Юлі, що не забував її ані хвилини.

Він оточив її такою увагою і ласкою, що Юлине серце ожило. Вона відчула, як давно не знала добрих слів і не відчувала інтересу до себе. А тому погодилась прийняти пропозицію хлопця про наступну зустріч.

На другому побаченні Володя подарував Юлі набір дорогоцінних прикрас. Проте Юля запротестувала, мовляв, надто дорого. Однак чоловік пояснив, що працює ювеліром, має власну справу і насправді хотів би подарувати Юлі не тільки браслет і ланцюжок, але мріє вручити їй обручку.

Заглиблена в солодкі мрії про Володю, до якого знову відчула сильну закоханість, Юля верталася додому і аж вклякла на порозі, коли побачила там Вадима.

– Юлечко, пробач, – раптом почав благати Вадим. – Я був, я винен, це мати мене з пантелику збила, казала, що дитина не моя. Але тепер я в усьому розібрався, зрозумів, що не можу жити без тебе і без Сашка. Будь ласка, дай мені шанс, почнімо все спочатку. Я говорив із твоїми батьками, вони пробачили мені і кажуть, що підтримають нас, якщо зійдемось знову.

Відчуваючи шалений тиск рідних, Юля поступилася. Вона вернулась до чоловіка, дивуючись його раптовій переміні, турботі й шанобливому ставленню, яких раніше ніколи не спостерігала.

Однак її знову чекала приголомшлива правда.

– І не надійся на мою допомогу, – обірвав її Вадим. Він раптово знову став сухим і холодним, як колись. – Нічого не отримаєш від мене ні ти, ні твій брехун.

– Як ти можеш?! Чому так кажеш про мого тата?! – вигукнула Юля.

– А тому, що він обманув мене, – криво всміхнувся Вадим. – Пообіцяв квартиру в новобудові, аби тільки я з тобою не розлучався і поводився добре. А самого не стало. І до лампочки мені тепер ті обіцянки. І ти мені до лампочки, і твої проблеми разом із твоєю дитиною. Чи ти думала, я з тобою через твої ясні очі? Помиляєшся!

Сльози і відчай від жахливої правди затьмарювали їй свідомість.

Адже не заради неї, а заради квартири Вадим грав роль хорошого чоловіка, і через нього вона втратила людину, яка любила Юлю по-справжньому.

Після такого Юля у пошуках підтримки кинулась до мами. Лідія Дмитрівна у хустині мала якийсь дивний вираз обличчя. Вона обійняла доньку, почала говорити:

– А це й на краще, що правда проявилася, – спокійно мовила вона. – Твій батько, а не я, був категорично проти розлучення, бо вважав, що шлюб – це назавжди. Він і сам прожив зі мною все життя, але ти знаєш, доню, твій тато мене ніколи не любив?

– Що? – не повірила власним вухам Юля. – Ви ж завжди були зразковою родиною для мене.

– Це все маски. Ми звикли прикидатися. Насправді я забрала твого тата в іншої жінки, яку він палко кохав. А я чекала дитину від нього і всіма правдами й неправдами змусила одружитися зі мною.

І я життя прожила по-дурному, чекаючи від нього, що полюбить, та не судилося. А жити все життя з людиною, яка тебе не любить.

Вона встала на ноги й кинулася бігти. Увірвавшись в майстерню до Володі, не дивлячись на всіх присутніх, кинулась йому на шию.

– Пробач, і дай мені ще один шанс – прошепотіла йому на вухо. – Люблю тебе і більше не хочу втрачати.

– Юлечко моя, я твій і завжди буду твоїм, – тихо відповів Володя, притискаючи до себе дівчину.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook