Її виписали додому. Мовчки проводили, не підводячи очей. Та коли повернулися додому і переступили поріг квартири, чоловік ошелешив новиною
Її виписали з лікарні. Видали історію хвороби на руки, направлення в місцеву поліклініку. Мовчки проводили, не підводячи очей. За матеріалами
Чоловік, набравши повітря, як перед стрибком у воду, видав, тільки переступивши поріг квартири:
– Так вийшло. Я довго мучився. Тобі нічого не допомагало. І гроші, гроші в нікуди. У міфічну надію на одужання, в порожнечу, в кишені санітаркам, нянечкам, нарешті! Я не залишуся ні хвилини … І, врешті-решт, у мене давно є жінка, можна сказати, дружина … Без п’яти хвилин.
Пішов квапливо, двері прикрив тихесенько. Речі давно перевіз. Вдома нікого. Мама в невеликому містечку, теж здоров’ям не блищить, та й вік за сімдесят. За весь час у дочки тільки два рази і була. Телефоном користуватися толком не вміє. На виклик відповість, а ось зателефонувати …
Вночі прийшли і біль, і обpaза, і злість. Хоч би почекав, ще недовго залишилося …
Вирішила їхати. До мами, звичайно. Благо, недалеко. А у мами в будинку хоч і все рідне, але таке запущене. І сльози, і голосіння, і бажання допомогти, але як? І чим? Дві жінки, безпорадні, розгублені, об’єднані горем і любов’ю нескінченною.
Обpaза була сильнішою за біль. А образа пульсує: “Не почекав. Не пощадив “.
І раптом в гніві: “Не дочекається!”
Через чотири роки лікар крутив знімок:
– Чим лікувалися?
– Образою…
Ну, а чоловік, запитаєте ви? А чоловікові вона вдячна за прямолінійність.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
