Їхала я в село на ювілей до свекрухи без особливого бажання. У неї день народження наприкінці липня.
Я взагалі не любила туди їздити, але тут таки поважна дата – 70 років, родичі зійдуться, то я вже як єдина невістка не могла її не уважити своєю присутністю.
З мамою чоловіка у нас завжди були прохолодні стосунки, але ми всі ці роки намагалися зберегти нейтралітет – ніхто нічого нікому не винен.
Коли чоловік хотів їхати до мами, я йому не боронила. А от давати якусь фінансову допомогу мамі – це було табу.
Я чоловікові пояснювала, що якщо він і надалі так буде грошима розкидатися, то ми на квартиру ніколи не назбираємо.
А в мене була мрія – мати власне житло, з перших днів, як ми тільки одружилися.
У чоловіка мого добре серце, він такий, м’якодухий, останню сорочку з себе віддав би. Якби не я, він би ні до чого не доробився.
Та я вмію складати гроші, і чоловіка постійно стримувала, щоб він не тринькав їх.
Тепер у нас є все – і трикімнатна квартира в центрі міста, і машина. Ми собі можемо дозволити все, що хочемо.
І я впевнена, що все це завдяки моїй заощадливості. Просто чоловіку моєму дуже пощастило з дружиною!
Збираємся ми на ювілей до свекрухи, бачу, чоловік крутиться біля нашого сховку. Питає – скільки мамі дарувати будем, вагається, чи 5 тисяч гривень буде не замало.
– Що? – кажу. – Яких 5 тисяч? Тут і тисячі цілком достатньо буде. Ми ж в село їдемо, а не в якийсь дорогий ресторан.
В суботу ми трохи затрималися, бо нам додому мали привезти новий холодильник. Ми отримали покупку, а тоді вже вирушили в село.
Гості вже сиділи за столом, який просто вгинався від різних наїдків.
Я не могла повірити, що свекруха в свої 70 сама наготувала стільки смакоти. Чого тут тільки не було, і все таке смачне, що я зупинитися не могла.
Потім свекруха попросила мене, щоб я торт з погреба принесла.
Я її питаю – а чого торт в погребі?
А вона мені відповідає, що у неї вже 2 місяці як холодильник поламався, а новий вона не має за що купити. Тому більшість продуктів в погребі тримає, бо там відносно холодно.
Глянула я на свою свекруху, на її натруджені руки, але такі ясні і щирі очі, і так мені її шкода стало, а за себе соромно, що словами не передати.
Кажу:
– Мамо, а у нас для вас сюрприз є! Завтра побачите!
На наступний же день з самого ранку ми привезли холодильник до мами чоловіка. Вона раділа, як дитина, і бідкалася, що це занадто дорого.
Бачу, що і чоловік дуже зрадів такому рішенню, адже ми його мамі за ці роки ніколи не дарували нічого подібного.
І мені на душі якось легше, бо знаєте – добро робити то таки приємно!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.