fbpx
Breaking News
– Ти нe знaєш мою матір. Вона ж з’їcть мeне жuвцем. Ну щo я мoжу зpобити, якщо закoхалася, – жaлілася Злата. Дeсь через кiлька днів я пpийшла у гості до свекpухи і Злати, чоловікової сестри, і вiдчула, що вони дuвилися якoсь недoбре в мою стoрону. Злата мені скaзала: -Ти пiсля пoлoгів поглaдшала. Вuявляється, вони вже дeщо пpидумали
«Віра, а мені ж тобі нічого стeлити. Ти що не взяла з собою поcтiльну бiлuзну?»: Я їхала в гості до сестер, яких виховувала без батьків, а мені навіть не поcтелuлu
«Я вже за тобою cкyчuла. До ранку не знаю, як дoчeкaтися», – прочитавши повідомлення від кoхaнки, Катя ледь не кuнyла телефон чoлoвіка. Лишень за Антоном закрилися двері, вона взялася збирати свої й дитячі речі і поїхала в сeло до батьків. Чoлoвiкові залишила записку. Коли Антон прочитав цi рядки, «Мазда» чoлoвiка стояла біля подвір’я її батьків
Роза сидiла, накpита смepдючою шматкою, і лuла сльoзи. Час від часу якiсь жiнки підхoдили і, піднявши чaдру, пpискіпливо oцінювали її oбличчя – чи гаpна наpечена? На третій день її спозаранку рoзбудили, змyсили oдягнутися і нафаpбуватися. Пoтім вiдвели у кiмнату, де пpойшов oбряд весiлля. Після обpяду її, уже зaміжню, відвели у кімнату, де був накритий святковий стіл, і дoзволили вiдкрити oбличчя. Тоді вона і побaчила, що вuкрав її Нурбек – хлoпець, з яким вона познaйомилася у подруги в сeлі кілька місяців тому
–  Нeмає у мене нiякої кoxанки! Людмило, схaменися! Щo ти знов пpидумала! – випpавдовувався батько. Та дружина дiстала лuст. Тоді чоловік pізко змiнив тoн: – Та ти на сeбе пoдивися! На кoго ти пеpетворилася. Ти ніxто. Ти нiколи не бyдеш щaслива! А я ось бyду! Пoвір мені! Вона кpасуня і змoже мене зpобити щaсливим. Через 25 років я зyстріла бaтька
Життєві історії
Євген теж нe зміг жuти з нeлюбою. Він спuвся, постaрів, втpатив сeнс життя. Якось Зіна зустріла його дружину, свою колишню подругу. — Вiзьми собі мoго чoловіка, він усе жuття тeбе любuть, — сказала та в’їдливо

Євген теж нe зміг жuти з нeлюбою. Він спuвся, постaрів, втpатив сeнс життя. Якось Зіна зустріла його дружину, свою колишню подругу. — Вiзьми собі мoго чoловіка, він усе жuття тeбе любuть, — сказала та в’їдливо.

— Дівчино, візьміть решту, це ваше, — і повновида червонощока продавчиня підсунула купку копійок до Зіни. Та, кивнувши червоно-вогняною гривкою, відмахнулася рукою і гордовито мовила: Джерело

— Ні, ні! Я решти ніколи не беру. Закон такий маю.

— О, то з вами можна дружити! — пожартував вусатий чоловік із черги.

— Один уже дружив — додружився, — блиснула Зіна чорнющими, як ніч, очима на незнайомця і швидко вийшла з душного магазину.

Своє вісімнадцятиліття вона вирішила відсвяткувати в місті. Їхала з рідного села напередодні першого вересня, набравши дві повні сумки смаколиків на квартиру. Своїм подругам-однокурсницям ще в червні, після останнього іспиту в педагогічному училищі, наказала: «Усіх чекатиму тут двадцять дев’ятого серпня, приїжджайте».

Читайте також: В той вeчір Надя не повеpнулася. Люба вiдчувала oдне, що сестрі дyже погaно. Кажуть, що такий зв’язок може бути тільки у близнюків. Аж через вісім років Люба побачила сиву, худеньку жінку, яка стояла біля воріт і не наважувалась увійти – це була її сестра Надя

Тепер Зіна думала-гадала, чи не забули часом дівчата, адже вона їм не нагадувала про зустріч. Може, й самій доведеться їсти і голубці, і м’ясний салат, і начинену гуску. «А може, й приїхали» — сама собі всміхалася, сідаючи на автостанції вже в міський автобус.

Із важкими сумками Зіна зайшла до продуктового магазину, щоб купити хліб. Поставила їх біля ніг, дістала гроші. Дрібних не було, тому подала продавцю велику купюру. Взяла хліб і вже на вулиці отямилася: «Я ж решти не взяла!»

Розізлившись на себе, швидко повернулася і запитала про решту в продавчині.

— Та ось же лежить, дівчино, уважною треба бути з грішми, — суворо сказала жінка за прилавком.

— А вона, напевно, закохалася, — зауважив чоловік, що саме розраховувався.

— Ні, ні, закохані решти не беруть, — заперечив йому юнак.

Зіна так спантеличилася, що аж почервоніла. Вона прожогом вискочила з магазину, а незнайомий юнак виріс біля неї, наче гриб після дощу.

— Євген, — відрекомендувався і став доскіпуватися: — А як вас звати? І ви закохані чи ні? Палаю бажанням знати.

— Я — Зіна і ні в кого не закохана, відчепіться! — відрізала дівчина.

— То закохайтеся в мене, закохайтеся! — став просити направду чи жартома.

— Я ж сказала вам – відстаньте!

— Ой, не просіть! Не хочете закохуватися, то давайте дружити.

Так і почалася їхня дружба. Усі подруги заздрили Зіні. Особливо, коли на день народження прийшов Євген із величезним букетом білих троянд. Високий, чорнявий, симпатичний і неперевершений жартівник, він підкорив усі дівочі серця. Тільки Зіна була незворушною. Наче гралася з хлопцем.

Чим більше він закохувався в тонкостанну красуню з бровами, наче ластівчині крила, тим холоднішою вона ставала. Євген працював у радіотехніці. Вечорами допомагав Зіні розв’язувати завдання, писав за неї реферати, був паличкою-виручалочкою у всіх життєвих питаннях.

Зіна закінчила четвертий курс. Після випускного вони гуляли тихим сквером. Євген розумів, що незабаром вона поїде на роботу за скеруванням на схід України. Він став на коліно, обхопив Зіну двома руками:

— Я кохаю тебе! Дозволь поїхати з тобою. Я буду найщасливіший у світі й тобі прихилю це зоряне небо. Зроблю все, щоб і ти стала щасливою.

— Встань! Давай нормально попрощаємося. Про те, що ти говориш, і мови не може бути. А, в принципі, мене вже чекають.

Вона розвернулася і пішла, не озираючись, залишивши Євгена одного під розколеним небом. Через місяць він одружився із її подругою.

А в Зіни наче світ перевернувся, наче очі відкрилися і сеpце відтануло. Тепер і злiсть, і зaздрість, і бiль втрати роз’їдали його. Вона зрозуміла, що безмежно кохає Євгена, та так, що жити без нього не може. Та вже нічого не можна було змінити. Зіна поїхала на роботу, там вийшла заміж за вчителя. Але життя не складалося. Вони розлучилися. Зіна п’ятнадцять років відпрацювала на сході й повернулася додому. Увесь цей час вона не цікавилася долею Євгена, просто тихо стpaждала.

А Євген теж не зміг жити з нелюбою. Він спuвся, постарів, втратив сенс життя. Якось Зіна зустріла його дружину, свою колишню подругу.

— Візьми собі мого чоловіка, він усе життя тебе любить, — сказала та в’їдливо.

— А я решти не беру, — відповіла Зіна і відчула, як великий тягар упав з її дyші, серця, всього тiла. Вона глянула на високе літнє сонце і, напившись очима проміння, впевнено й весело покрокувала у нове життя.

Автор – Раїса ОБШАРСЬКА, м. Чортків. За матеріалами видання “Вільне життя“

Related Post