fbpx
Життєві історії
Єдина донька Варвари Люба вийшла заміж, доброго чоловіка має, з заможної родини. Вони і квартиру собі купили, і машину. Свати у Варвара – дуже багаті люди. Тішилося серце матері за те, що у доньки так доля склалася, але сама Люба все рідше заїжджала до матері, та й до себе не часто запрошувала. Отак зателефонує кілька разів в місяць, запитає, як здоров’я, на тому і все спілкування

Варвара дивилася у вікно і поринула в спогади… Самотність вже давно стала для неї звичною справою. На подвір’ї бігав собака, хоч якась жива душа поряд.

Чоловіка не стало ще 20 років тому, коли єдиній донечці виповнилося 10 років. Відтоді вся домашня робота і всі клопоти по вихованню доньки лягли на її тендітні плечі. А ще, у Варвари були, що називається, золоті руки, швачка від Бога. Це і рятувало їх з донькою. Поїде Варвара в місто, купить дешевої тканини, а потім сукню пошиє доньці, що в найдорожчому магазині не купиш.

Все село ходило до неї, та й навіть з сусідніх сіл люди приїжджали – бралася за будь-яке замовлення, могла і старе пальто підшити, і весільну сукню зшити. Не розкошували, але принаймі, і не були голодними.

Дочка Люба росла у мами красунею. Любила гарні наряди, а от допомагати мамі – не дуже хотіла. У Люби була однокласниця Христина. Дівчинка була сиротою, жила з бабусею. Варвара часто запрошувала Христину до них в гості, а на випускний задарма пошила їй таку сукню, що вона була наче принцеса. Її Люба тоді аж образилася на маму, мовляв, у Христини сукня вийшла краща, ніж у неї.

Але після школи Христина поїхала вчитися в місто, та так і не повернулася в село. Через кілька років не стало її бабусі. Хата так і стояла пусткою, а люди подейкували, що Христина виїхала за кордон, та там і навіть заміж вийшла.

За цей час заміж вийшла і Люба. Доброго чоловіка має, з заможної родини. Вони і квартиру собі купили, і машину. Свати у Варвара – дуже багаті люди. Тішилося серце матері за те, що у доньки так доля склалася, але сама Люба все рідше заїжджала до матері, та й до себе не часто запрошувала. Отак зателефонує кілька разів в місяць, запитає, як здоров’я, на тому і все спілкування. А донька якщо заїде десь на годинку, і на тому спасибі.

В той день Варвара мала багато роботи, бо було багато замовлень. Жінка весь день просиділа за швейною машинкою, аж в очах рябіло. Хотілося швидше все пошити, щоб і людям радість принести, і щось заробити.

Раптом в її хату зайшла дуже гарна жінка, зовсім не схожа на місцевих жінок. Але Варвара відразу впізнала її, це була Христина. Як же вона змінилася, стала справжньою вишуканою леді.

Христина розповіла, що ненадовго повернулася в Україну, щоб вирішити певні питання, в тому числі і з продажем бабусиної хати. До Варвари не зайти вона не могла, бо досі пам’ятає її доброту, а ту сукню, яку вона їй пошила на випускний, береже і досі як особливий талісман.

Варвара дуже радо прийняла гостю в своєму домі. Христина поїхала, але перед тим зробила Варварі пропозицію, щоб та переїжджала до неї в Чехію. У неї там є своя справа – кілька років тому вона відкрила там свою невеличку швейну майстерню, тому талант і вміння Варвари їй би дуже пригодилися. Прощаючись, Христина крізь сльози сказала:

«Знаєте, тітко Варваро, Ви мені тоді не сукню подарували, Ви подарували мені віру в добро і квиток в нове життя. А тепер я хочу Вам віддячити за Вашу доброту і людяність».

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page