fbpx
Життєві історії
Єдина донька привела зятя до мене додому. Він сам з села, не хотіли туди їхати з нею, стали жити у мене. Спочатку він посміхався мені, вітався. Потім йому стала не подобатися наша собака. Потім він став просити тиші після 10-ої вечора, йому треба спати лягати, а нам навіть розмовляти не можна. Заходить дочка в мою кімнату, бере пульт і ставить мій телевізор на мінімальний звук. Але я не чую нічого! Я роблю голосніше, тоді заходить зять: «Я не зрозумів? Я сьогодні спати буду чи ні?» Якось донька була на роботі і я стала натякати зятеві, що зазвичай після весілля чоловік дружину забирає до себе. Краще б я цього не робила, а послухала подруг

В мене є одна-єдина донька. З її батьком ми не одружилися: пожили трохи у цивільному і розійшлися. Я якось хотіла вийти заміж за іншу людину, але чомусь дочка, будучи в підлітковому віці, мій вибір не схвалила. Я потім махнула на себе рукою і вирішила її спочатку виростити, відучити, видати заміж за хорошу людину, а потім вже і своє особисте життя влаштовувати.

Мені чомусь здавалося, що дочка після весілля повинна піти до чоловіка – як це зазвичай буває. Або молодята будуть орендувати квартиру, а там вже самі щось придумають.

Дочка провчилася на медсестру, познайомилася згодом з хлопцем. Жив він далеко: майже 300 км від нашого міста. Дочка з ним спілкувалася постійно – то по скайпу в інтернеті, то по смартфону. Іноді кликала мене на свої бесіди з ним – спочатку познайомитися, потім просто привітатися. Симпатичний такий, посміхається щиро, вітає мене. Мене навіть не цікавило – хто він і звідки, думала, що нічого серйозного: просто спілкування таке між дітьми.

Але через рік вони все ж «домовилися», він вирішив приїхати до нас хоча б на час відпустки. Привіз мені солодощі, доньці – золотий ланцюжок.

Молоді цілими днями десь гуляли, у дочки теж відпустка була, а потім повідомили мені про те, що подали документи до РАЦСу. Вирішили, що зять поїде додому, там звільниться з роботи і буде жити у нас. «Доведеться його прописати!» – сказала дочка.

Ну що ж, людина хороша, нехай буде так. У нас велика двокімнатна квартира, розмістимося якось вже. Зять приїхав, зіграли скромне весілля, молодята поїхали в медовий місяць. А коли приїхали, я насилу стала впізнавати свою дочку. Зазвичай вона весела і з командним характером, а тут раптом така спокійна стала, намагається в усьому догодити чоловікові.

Спершу він був проти, щоб ми харчувалися разом. Ви, мовляв, дорога теща, їжте що хочете, а у нас з дружиною здорове харчування і режим. Дочка робить якісь суміші в блендері, навіть чаю зі мною не п’є. Ну добре, хай буде так, раз вони вирішили.

Потім його стала не подобатися наша собака. Потім він став просити тиші після 10 вечора, йому треба спати лягати, а нам навіть розмовляти не можна. Заходить дочка в мою кімнату, бере пульт і ставить мій телевізор на мінімальний звук. Але я не чую нічого! Я роблю голосніше, тоді заходить зять: «Я не зрозумів? Я сьогодні спати буду чи ні?».

А ще чоловікові моєї доньки не подобаються мої подруги, які до мене дуже рідко приходять. В очі мені він це не говирить, дочка переказує його слова.

Дочка пішла на роботу, а я стала випитувати у зятя – а чи не хочуть вони своє житло отримати? «Навіщо, я і так тут прописаний! А що вас не влаштовує?».

Я йому пояснюю, що зазвичай буває так: дівчина виходить заміж, її чоловік забирає жити до себе. Я розумію, що назад він туди до себе повертатися не хоче, зі своїми батьками не ладнає, але можна ж і в нашому місті житло зняти. А він взагалі навіть про це не думає! Не минуло й 10 хвилин після розмови, мені тут же дзвонить дочка: «Що ти там моєму чоловікові сказала? Ти що, не хочеш з нами жити? Це тобі твої подружки напоумили?». Знову непорозуміння якісь.

Зараз живу як в комуналці, вже намагаюся все зробити правильно: тарілку за собою не помити, річ якусь на видному місті залишити, собаку вічно до себе в кімнату кличу. Живу як миша, але все одно все не так. Тепер я думаю: а чи не піти мені самій кудись на оренду жити разом з собакою? Зарплата дозволить, якщо її половину віддавати. А там, може, особисте життя почну влаштовувати. А по-іншому ніяк: або просити доньку, щоб йшла собі куди хоче, або далі жити так. А від цього я вже втомилася.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook