Я дуже добре ще пам’ятаю дитинство, а найкраще запам’яталося мені, як тоді я заздрила своїм друзям. Вся справа була в тому, що вони мали бабусь та дідусів. Дуже часто з великим захопленням і радістю розповідали, як вони з дідусем і бабусею проводили літні канікули, як відпочивали взимку, про те, що так смачно, як бабуся не готує і печі і не пече пирогів.
Я не могла таким похвалитися, адже в мене не було ні бабусі, ні дідуся. Їх не стало ще, коли я була маленькою.
А зараз я вже сама бабуся. Внуків своїх я дуже люблю. Тому щоразу, при кожній нагоді, запрошую їх до себе пожити, або просто відвідати мене з дідусем. Був у нас з чоловіком час, коли вгору ніколи було глянути. Але час летить дуже швидко, навіть не помітно дуже, діти наші давно виросли, у них зараз свої сім’ї. А ми з чоловіком уже вийшли на пенсію.
Виявляється, тепер у нас стільки багато вільного часу, нам зараз не потрібно спішити на роботу. Якраз час побути більше зі своїми рідними онуками, але в них свій розклад життя, і приїжджають не завжди до нас.
Але, коли діти з онуками все ж приїжджають до нас, у нас тоді велике свято. Якщо літом, обов’язково сніданок, обід, і вечеря надворі на свіжому повітрі, як ми усі любимо ті дні. Зранку плануємо день, куди йдемо, чи їдемо, чим будемо займатися.
Як говорить наш дідусь, з приїздом онуків у нас двір оживає. І це дійсно правда, це так. Спільні поїздки на річку, чи в ліс, а ввечері усі разом обговорюємо, як минув наш день. В такий час дні летять напрочуд швидко, не встигаєш помітити все. Ось наче наші діти тільки приїхали, а вже збираються до свого дому знову. Онуки нас також люблять, і очікують наступної поїздки як свята.
Ми з чоловіком люди невеликого достатку, грошей чи дорогих подарунків дати не можемо, але даємо своє тепло, любов та турботу. Я завжди намагаюся щось смачненьке приготувати, а дідусь щось розповісти, в гарну місцину відвести. Ми дуже добре проводимо час усі разом.
Та думка про те, щоб онуки приїздили до бабусі та дідуся, не в усіх однакова. Знаю я одну жінку вже чимало років, яка не хоче, щоб онуки приїжджали до неї так часто. Пояснює це тим, що безлад в будинку, після дітей залишається. Не хоче підстроюватися під них. В неї свої принципи та свої плани. Своїх дітей виховувала сама, то і її діти нехай виховують без її участі. Те, що люди своїх внуків люблять більше, ніж власних дітей, то слова не про мою подругу. У них з чоловіком просто зараз є велике бажання пожити для себе. Тому вдома вони ніколи не сидять. Вони з чоловіком часто відпочивають на природі. Влітку їздять до моря, купують путівку в санаторій. А взимку провідують своїх друзів, часто гостюють у них.
Дочка дуже добре про їх позицію знає, тому приїжджають до батьків вони з чоловіком не часто. У неї кращі стосунки склалися зі свекрухою, і діти відвідують другу бабусю набагато частіше, постійно просяться саме до неї.
Спочатку усі таку поведінку цієї людини засуджували, а потім звикли. Мабуть, не всім дано любити своїх рідних онуків, але що є, то є. Просто у мене останнім часом, коли спілкуюся з нею, виникає одне питання, коли вона буде старенькою, до кого прихилиться? А чи захоче тоді її рідна дочка й онуки доглядати за нею? Я так не думаю.
Фото ілюстративне.