За вікном панувала справжня карпатська зима, хоча вони жили у звичайній квартирі на околиці Івано-Франківська.
Ярина задоволено оглядала кухню: на підвіконні вже стояли заготовлені делікатеси — сири з маленької крафтової сироварні, оливки та свіжа рукола.
Вони з Орестом вирішили, що цьогоріч свято буде романтичним: лише двоє, напівтемрява та тиха музика.
Дзвінок у двері пролунав настільки різко, що Ярина мало не впустила кришталевий келих.
— Яринко, відчиняй! Це я, зі святом! — пролунав гучний, владний голос пані Павлини, свекрухи, яка завжди з’являлася там, де її найменше чекали.
Ярина застигла.
Вона глянула на годинник: восьма вечора, тридцяте грудня.
На порозі стояла Павлина з величезними картатими сумками, а за нею покірно стояв Орест, який, очевидно, зустрів матір біля під’їзду.
— Мамо, ви ж казали, що святкуватимете в селі з сусідами? — розгублено запитав Орест, заносячи пакунки.
— Та де там! Сусіди поїхали до дітей у Польщу, а я ж не можу дозволити, щоб мій син на свята їв якусь «зелень»! — Павлина вже знімала хустку, критично оглядаючи вітальню. — Ой, а що це за декор такий бідний? Де дощик? Де сніжинки на вікнах? Яринко, ти зовсім про святковий дух забула?
Ярина відчула, як її ідеальний план розсипається, мов картковий будиночок.
Чотири дні. Вона знала: якщо Павлина заїхала сьогодні, то раніше другого січня її не випровадити.
Не встигла Ярина оговтатися, як Павлина вже панувала на кухні.
Вона безцеремонно відсунула вбік дорогі сири та почала викладати зі своїх сумок замерзлі шматки м’яса, від яких пахло селом і льохом.
— Так, — скомандувала свекруха. — Що це за олів’є ти почала готувати? Хто ж так моркву ріже? Це ж не салат, а вінегрет вийде!
— Я хотіла зробити авторську подачу з домашнім майонезом, — спробувала заперечити Ярина.
— Авторську? Орест з дитинства любить мій салат. Щоб картопелька була м’яка, а горошок — тільки певної марки! І де холодець? Як це — Новий рік без холодцю? Це ж неповага до традицій!
Павлина, не чекаючи відповіді, взяла ніж і почала переробляти все на свій лад.
Вона вилила маринад, який Ярина готувала для запеченої качки, заявивши, що «від того розмарину тільки печія буде».
— Мамо, може, не треба так радикально? — Орест зазирнув на кухню, але під суворим поглядом Павлини миттєво знітився.
— Іди, Орестику, перевір, чи ялинка надійно стоїть. А ми тут з невісткою по-жіночому розберемося.
Ярина мовчки спостерігала, як її праця йде у смітник.
Вона згадала, як обирала кожен інгредієнт, як мріяла про романтику.
Тепер у хаті пахло не хвоєю та мандаринами, а жирним бульйоном і смаженим м’ясом.
Тридцять перше грудня стало справжнім випробуванням.
Павлина не просто зайняла кухню — вона почала перебудовувати життя всієї родини.
— До речі, — кинула вона між справою, збиваючи крем для торта, — я зателефонувала пані Юстині. Ну, ти ж знаєш, вона наша далека родичка, нещодавно переїхала до міста, живе зовсім сама. Я запросила її до нас. Вона прийде о дев’ятій.
— Що?! — Ярина відклала серветки, які намагалася гарно скласти. — Ви запросили чужу жінку до нас у квартиру, навіть не запитавши?
— Яка вона чужа? — Павлина обурено звела брови. — Ми ж українці! Хіба можна залишати людину одну в таку ніч? Вона принесе свої фірмові пампухи, у неї вони — як пух!
Ярина подивилася на Ореста.
Він стояв біля вікна, роблячи вигляд, що дуже зацікавлений снігоприбиральною машиною у дворі.
— Оресте, ти знав про це?
— Сонечко, ну що тут такого. Однією людиною більше, однією менше.
Це «сонечко» пролунало для Ярини як недобре слово.
Вона зрозуміла, що в цьому домі вона — лише виконавець чужої волі.
Вечір настав швидко. Стіл ломився від страв, які Ярина терпіти не могла: важкі майонезні салати, жирне м’ясо, залите підливою, і гора пампухів від пані Юстини, яка виявилася жінкою надзвичайно балакучою та безцеремонною.
— Ой, Орестику, — щебетала Юстина, — як тобі пощастило з мамою! Такий стіл накрити — це ж талант треба мати. А то зараз молодь тільки піцу замовляти вміє.
Павлина сяяла, як мідний самовар.
Вона розливала домашню настоянку, яку привезла з собою, повністю ігноруючи пляшку ігристого, яку Ярина берегла для цієї ночі.
— Ну, за родину! — вигукнула свекруха. — За те, щоб у новому році невістка нарешті прислухалася до порад свекрухи Бо порядок у домі — це коли жінка знає своє місце на кухні, а не по ресторанах бігає.
Ярина відчула, як все похололо в душі.
Вона сиділа на краєчку власного стільця, відчуваючи себе зайвою на цьому святі життя.
Її авторські закуски стояли на маленькій тумбочці в кутку, бо на головному столі для них «не вистачило місця».
— Вибачте, — тихо сказала вона, встаючи.
— Ти куди, Яринко? Ще ж гаряче не подавали! — гукнула Павлина.
Ярина не відповіла. Вона пройшла в спальню, накинула пальто і взяла свою сумку.
Вона не хотіла кричати. Вона просто більше не могла дихати цим повітрям, просякнутим чужими правилами.
Коли вона виходила з квартири, Орест наздогнав її в коридорі.
— Ярино, ти що задумала таке? Мама образиться! Юстина прийшла. Куди ти йдеш перед самими курантами?
— Я йду святкувати Новий рік, Оресте, — вона подивилася йому в очі з такою втомою, що він мимоволі зробив крок назад. — Але не з твоєю мамою і не з її подругою. Я йду туди, де мене чують.
Вона вийшла в засніжену ніч.
Вулиці міста були порожніми, лише де-не-де світилися вікна, обіцяючи тепло.
Ярина йшла до парку, де стояла велика міська ялинка.
Через п’ятнадцять хвилин її телефон задзвонив.
Вона хотіла скинути виклик, але побачила, що це Орест.
— Ярино, — голос чоловіка був незвично тихим. — Я вийшов за тобою. Мама кричить, що я неблагодарний син, а Юстина пішла додому, бо «відчула незручність».
— І що ти збираєшся робити? — запитала вона, зупинившись під ліхтарем.
— Я сказав мамі, що завтра вранці замовлю їй таксі до села. А сьогодні я хочу зустріти цей рік з тобою. Без холодцю. Без настоянок. Просто з тобою.
Ярина обернулася і побачила Ореста, який біг до неї по глибокому снігу, тримаючи в руках ту саму пляшку ігристого, яку вона так ретельно обирала.
— Пробач мені, — сказав він, важко дихаючи. — Я занадто довго боявся її образити, не помічаючи, як ображаю тебе.
Вони зустріли Новий рік на лавці в парку.
Ігристе було кислуватим на морозі, але воно смакувало краще за будь-які делікатеси.
Вони були вдвох.
Вперше за довгий час вони були справді вдома, хоча над головою було лише відкрите зимове небо.
Чи має право мама приїжджати до дітей без попередження святкувати Новий рік, коли вони просто хочуть побути самі?
Чи за столом дітей завжди має бути місце для матері, адже батьки – це святе?
Фото ілюстративне.
