— Яринко, ти до Оксанки не ревнуй! — лагідно просила свекруха Людмила Іванівна, щоразу вимовляючи ім’я колишньої невістки з такою щирою теплотою, що це просто вибивало Яру з колії. — У них із Богданом давно вже нічого немає, повір мені.
— Та ви чого так впевнені, Людмило Іванівно? — у ці моменти Яра просто ненавиділа свекруху. — Самі як поставилися б до такого, якби ваш чоловік із колишньою дружиною дружив? Це ненормально, це зрада кордонів!
Яру аж тіпало від гніву. Коли вона вирішила достроково повернутися з відпустки, то очікувала знайти в квартирі хіба що жахливий безлад. Але ніяк не Оксану — колишню дружину її чоловіка, Богдана.
Про те, що її чоловік підтримує тісну, неперервну дружбу з екс-дружиною, Яра дізналася випадково, через три роки спільного життя з Богданом. Того дня вони гостювали у Людмили Іванівни на заміській садибі. Яра вийшла на город набрати свіжої зелені до столу. Коли повернулася, то затрималася біля дверей, почувши частину розмови свекрухи із сином.
— Оксанка у відпустку зібралася до Туреччини, — буденним тоном повідомила жінка, не відриваючись від чищення картоплі.
— Я знаю, вона мені казала, — спокійно відповів Богдан, перекладаючи дрова для мангала.
— Тож привезе мені свого улюбленого кота, Пана Коцького, попросила за ним доглянути, — Людмила Іванівна перестала різати салат і помітила невістку, що ввійшла. — О, Ярино, дякую! Давай мені кріп та цибулю, зараз помию. І сідай, обід уже готовий.
Яра відчула, як її серце стискається. Холодний, неприємний укол ревнощів пронизав її з голови до ніг.
— Просто з цікавості хочу уточнити, — почала Яра, намагаючись зберегти максимально нейтральний тон, але голос її все одно тремтів, — звідки ти знаєш про плани колишньої дружини?
— Вона сама мені сказала, коли зателефонувала домовитись про кота, — по тону було зрозуміло, що Богдан не бачить нічого страшного, що тісно спілкується з Оксаною.
— А навіщо вона тобі сказала? Ви що, спілкуєтеся напряму? Без сина?
— Ну так. Ми ж двадцять років із нею прожили, у нас син Максим… Це людина, яка була зі мною більшу частину життя.
— Синові двадцять чотири, Богдане. Дорослий хлопець. Усі питання про кота та її відпустку можна вирішувати з ним безпосередньо. А ти — мій чоловік!
— Яринко, ти чого так заводишся? — зустріла Людмила Іванівна. — Адже Оксанка нам не чужа. Просто попросила за її котом подивитись, той Пан Коцький у мене на садибі вже бував неодноразово, йому звично буде тут. Та й Оксанка сама мені як дочка давно, а Богдан… Як брат їй! До сестри ти чоловіка не стала б ревнувати?
— До рідної сестри не стала б. Але колишня дружина… Вибачте! — Яра різко вийшла з дому, нервово попрямувала вглиб невеликого саду. Дійшла до альтанки, присіла, щоб заспокоїтись.
Вона не могла зрозуміти, навіщо підтримувати зв’язок, якщо вас більше нічого не пов’язує. Ось вона з колишніми не підтримувала жодного зв’язку. Можливо, тому, що ні з ким її не пов’язували такі довгі стосунки, і дітей у неї не було. Але головне – це її життєве правило.
«Минуле має залишитися в минулому, запечатане наглухо», — з таким девізом Яра йшла життям.
Життєвий досвід Ярини був гірким, і саме він цементував її недовіру.
Її перший шлюб закінчився гучним скандалом. Чоловік, Тарас, попався на зраді. Після розлучення він ще переслідував її, намагався все повернути, благав, але Яра була непохитною. Вона викреслила його зі свого життя, вважаючи, що той, хто зрадив раз, зрадить і вдруге. Вона витримала тиск, змінила номер телефону і переїхала.
Другий чоловік, інженер за фахом, після кількох щасливих років шлюбу раптом почав випивати. Яра два роки грала в «рятівника», намагалася вилікувати чоловіка від алкоголізму, але в якийсь момент зрозуміла, що цей тягар їй не під силу. Вона здалася, подала на розлучення та перестала відповідати на його дзвінки. Вона навчилася: якщо людина сама себе не рятує, то й ти не зможеш.
Втретє вона вже не стала оформляти стосунки, хоча співмешканець і пропонував. Вони прожили кілька років разом. Яру не влаштовувало, що він був надто слухняний син і у всьому слідував маминим порадам. Спочатку це стосувалося лише дрібниць, але потім «мамин синок» почав зовсім порушувати межі потенційної невістки, наполягаючи на шлюбі, продажу її дошлюбної квартири та купівлі спільного, більшого житла — звичайно, під його диктування.
Яра вигнала цього «маминого синочка», щойно усвідомила ступінь контролю його матері. І незважаючи на всі його спроби помиритися, продовжила жити без нього.
Спираючись на цей гіркий досвід, Яра вважала, що будь-яке спілкування з колишніми — це завжди загроза. Навіщо підтримувати зв’язок, якщо вас не пов’язує нічого, крім спільного побуту, який вже минув? Якщо діти дорослі або їх немає зовсім…
Коли вони зійшлися з Богданом, їй було вже під сорок, йому сорок три. Вона знала про сина Максима від першого шлюбу. Не просто знала, а й з’ясувала всі деталі: як чоловік будує стосунки зі своєю дитиною, чи не сидить доросле чадо на шиї у батька. Виявилося, Максим у Богдана хлопець спритний. Почав рано підробляти, до двадцяти років відкрив невеличкий бізнес в Інтернеті. Грошей заробляв пристойно, тож і з батька не тягнув, і матері допомагав, яка так і не знайшла собі нікого після розлучення.
З батьком у Максима склалися теплі стосунки, але зустрічалися вони нечасто — обидва були зайняті.
Тож Яра була спокійна: син від першого шлюбу вже ніяк не міг завадити її з Богданом щастю. А тому спокійно прийняла пропозицію коханого вийти за нього заміж.
Вони чудово ладнали, купили спільну квартиру, а її дошлюбне житло здавали. Богдан був дуже уважним, галантним, якимось навіть шляхетним — Ярі було з чим порівняти. І зі свекрухою стосунки на диво складалися теплі. Жінка не лізла ні до сина, ні до невістки. Тому Яра просто не могла повірити у своє щастя.
І тут, як грім серед ясного неба, ця дружба з колишньою дружиною.
Яра насилу змогла заспокоїтися. У голову лізли різні думки. А раптом Богдан не просто спілкується з Оксаною, а й грошей їй дає? А якщо ще й зустрічається з нею під виглядом «сестринської» турботи? Вона стиснула зуби. Ні, треба не робити поспішних висновків. А розібратися у всьому.
Серйозна розмова з Богданом у них відбулася ввечері, коли вони вже повернулися додому.
— Мама правильно тобі сказала: Оксанка для мене — як далека родичка, — пояснював Богдан, намагаючись бути максимально терплячим. — Ну, не дивлюся я на неї, як на жінку, повір мені! Минуле — це минуле. Але це спільне минуле не можна викинути, як сміття, адже в ньому наш син!
— Бодю, я все одно не можу зрозуміти, навіщо ви спілкуєтеся! У тебе що, друзів нема? У тебе є я, твоя дружина!
— Ти моя дружина. Моя найближча людина, і ніхто тебе не замінить. Хіба тобі зі мною погано? Ну, що змінилося від того, що я іноді спілкуюся з Оксаною? Сприймай її, як мою далеку родичку, і перестань накручувати себе.
— Я не готова терпіти таку родичку, — заявила ультимативно Яра. Вона підійшла до чоловіка впритул, її обличчя було напружене. — Ти або обираєш мене, або своє минуле! Я не буду ділити тебе ні з ким!
— Ти хочеш, щоб я перестав із нею спілкуватися зовсім? Через двадцять років спільного життя? — тепер уже Богдан закипав. Він не підвищував голосу, але його обличчя набрало кам’яного виразу. — А що ти далі мені заборониш? Спілкування із друзями? З матір’ю, яка її любить?
— Ти порівнюєш незрівнянні речі! Друг чи мати — це одне, а колишня дружина — це завжди потенційна загроза!
— А ти перегинаєш палицю, Ярино! Ти намагаєшся викреслити двадцять років мого життя лише тому, що боїшся мого минулого!
Того дня вони сильно посварилися. Ще тиждень розмовляли один з одним через губу, і Яра навіть думала про розлучення, яке стало вже звичним виходом із ситуації. Потім все ж таки сіли, спокійно поговорили. Богдан обіцяв менше спілкуватися з Оксаною, обмежитися лише необхідним — сином та котом, — а Яра вдала, що повірила.
З того моменту в ній щось наче надломилося. Більше не було тієї беззастережної довіри до чоловіка та захоплення ним. Вона відчула, що її щастя крихке, і його треба постійно захищати. Вона почала щодня перевіряти сторінки Оксани у соціальних мережах. Та нечасто щось публікувала, але все ж таки загалом по фото та постах можна було зрозуміти її настрій.
Ще вона стала за кожної нагоди перевіряти телефон Богдана. Листування з Оксаною він вів, але були вони тепер набагато бідніші, ніж раніше.
Богдан, звичайно, помітив зміни в дружині, і дуже переживав за її стан і стосунки, що зіпсувалися. Він намагався оточити її турботою, але будь-яка його спроба поговорити щиро закінчувалася підозрою.
— Анечко, ти до Оксанки не ревнуй! — просила свекруха, бачачи, як холодно зустрічає її невістка. — У них із Бодею давно вже нічого немає. Ти його дружина, ти його обрала!
— Та ви чого так впевнені? — Яра просто ненавиділа свій власний голос, який постійно зривався на вереск. — Самі як поставилися б до такого, якби ваш чоловік із колишньою дружиною дружив?
— Як би я поставилася — не знаю, — чесно відповідала Людмила Іванівна. — Але Богдан тебе вибрав. Ти його законна дружина, ти йому дорога. Не псуй ваші стосунки ревнощами. Коли ти його перевіряєш, ти показуєш, що не довіряєш йому. А це найбільша образа для чоловіка.
Яра припиняла такі розмови. Вона вважала, що свекруха лише захищає свою «улюблену» колишню невістку і намагається їх розлучити.
Минуло півтора року. Яра вже якось звикла до самотності у шлюбі, в яку сама себе загнала. Нагод для ревнощів Богдан не давав, додому з роботи завжди намагався приходити вчасно. Якщо з’являлися справи у вихідні — завжди кликав Яру поїхати з ним. Іноді вона відмовлялася, іноді вирушала з ним. Він так само дбав про їхній добробут, вона ж виконувала свою частину обов’язків якось на автоматі, не так, як раніше. Її життя стало рутиною, позбавленою пристрасті, але наповненою відчуттям контролю.
Та й вже не прагнула бути весь час із чоловіком. Так, коли в неї на роботі складали графік відпусток, вона, не роздумуючи, запланувала собі відпустку на літо. Але у Богдана в цей час випадало важливе відрядження до іншого міста, і він ніяк не міг його перенести.
— Ну, значить, я поїду до подружки Олі в Одесу, вона давно мене кликала до себе, — хмикнула Яра. У її тоні вже не було теплоти. — А ти їдь у своє відрядження.
— А я сподівався, що разом проведемо час, — зітхнув Богдан. — Я ж так довго чекав твого відпочинку.
— Проведемо. Я візьму на осінь другу частину відпустки, коли й у тебе за графіком буде відпочинок. Можливо, в якусь недорогу подорож поїдемо.
Богдан погодився, відчуваючи чергову хвилю відчуженості. Він намагався знайти вихід із ситуації, але кожен його крок дружина сприймала як підтвердження її підозр.
Коли настав час Ярі відлітати, вона провела чоловікові невеликий інструктаж.
— Я тобі домашніх котлеток наробила й заморозила. Оце тільки розігріти, воно вже готове. Ось це — посмажити, — розповідала Ярина, ніби говорила з підлітком, а не з дорослим чоловіком.
— Дякую, моя дбайлива! Я, звичайно, не маленький, сам можу поїсти приготувати, але мені так приємно, що ти для мене це все зробила! — Богдан поцілував дружину, намагаючись знайти в цьому жесті хоч краплю колишньої теплоти.
— І найголовніше, Бодю. Не забувай поливати квіти! Ось ці фікуси засохнуть уже за три дні без води! А я їх дуже люблю, ти сам знаєш! — у догляді за квітами Яра довіряла чоловікові ще менше, ніж у питанні їжі, тому на спеціальних папірцях розписала графіки поливу всіх тринадцяти горщиків, прикріпила ці стікери до вазонів.
— Добре. Я коли у відрядження поїду, маму попрошу, щоб приїжджала, поливала, — кивнув Богдан.
Відпустка Ярини розпочалася. Але всю дорогу до подруги вона накручувала себе. А що, якщо замість відрядження чоловік проводитиме час із колишньою дружиною? Чи візьме цю Оксану із собою у поїздку, сказавши, що це «випадкова» зустріч?
Неприємні картинки раз у раз спливали в її голові. Фантазія розбушувалася так, що у Ярини від розладу розболілася голова. Ніяк не вдавалося їй впоратися зі своєю ревнощами.
Подруга Ольга зустріла її привітно та гостинно. Сама вона дуже доречна була одна: чоловік поїхав на заробітки на все літо, дітей забрала бабуся.
Яскраве сонце, пляж, море, розмови до душі змусили Яру відволіктися. А коли вона поділилася з Олею своїми переживаннями, та несподівано запропонувала:
— Чого ти парижся? Чоловік поїхав у відрядження? А ти що, мучениця? Ти ж сама віддалилася від нього! Покажи йому, що ти теж не сидиш у чотирьох стінах і можеш мати своє життя! Почни спілкуватися з кимось із колишніх!
Яра пирхнула — навіщо? А головне, з ким? Тільки не з Тарасом!
— Ось я твого Тараса пам’ятаю, — Оля мрійливо закотила очі. — Такий був вкачаний! Ловелас, звичайно, навіть до мене підкочував… Ну, що ти так дивишся? Я відшила, звичайно! Але він завжди був від тебе без розуму. Давай знайдемо його у соцмережах!
Оля не давала Ярі вставити і слова — просто знайшла першого чоловіка подруги в одній із соціальних мереж. У округлому, з пивним животом сорокарічному чоловікові важко було впізнати колишнього красеня і казанову.
Не дивлячись на протести подруги, Оля написала Тарасові: мовляв, привіт, яким ти став дорослий, як справи і таке інше. І одразу опублікувала у себе на сторінці їх з Яриною найвдалішу фотографію, зроблену напередодні на пляжі, де Яра виглядала розкішно.
На відповідь Тараса довго чекати не довелося. Чоловік розповів, що одружений, виростили з дружиною дітей. І навіщось відверто зізнався Олі — мовляв, все життя тільки й любив одну Яру, але та йому шансу виправитися не дала. Тому зараз Тарас із дружиною живе, як із сусідкою: крім загального побуту більше нічого їх і не пов’язує.
— Я вважаю, якщо дружина прочитає це листування, то дуже здивується такій новині, — посміхнулася Яра, читаючи повідомлення Тараса, адресовані Олі. Хоча раніше вона б з огидою поставилася до такого, зараз це дало їй відчуття влади та реваншу.
А наступного вечора, випивши з подругою вина, вона все ж таки написала колишньому чоловікові. А що? Адже Богдан із колишньою дружиною спілкується! Чому їй не можна?
Тарас дуже гаряче відреагував на повідомлення Ярини.
«Пам’ятаєш нашу кімнату в гуртожитку? — писав він. — Нічого там не було. Ліжко, тумбочка і шафа ця перекошена. А як нам було добре, Яринко! Я ні з ким потім ніколи так щасливий не був…»
Яра й сама не помітила, як від повідомлень вони перейшли до дзвінків та відеодзвінків. З Богданом вона зідзвонювалася тільки ввечері, коли він звільнявся від робочих зустрічей, і розмови були про графік поливу квітів та котлети. А з Тарасом розмовляла з ранку до глибокої ночі — про почуття, про минуле, про втрачені можливості.
І чим далі заходило їхнє спілкування з колишнім чоловіком, тим менше вона довіряла Богданові. Вона стала міряти його своєю міркою.
Що ж виходить, він теж зі своєю Оксаною згадує, як у них усе починалося? Як вона натирала йому спину маззю, коли він застудився, чи як вони разом зустрічали сина з пологового будинку?
— Яр, а давай я зараз кину все і приїду до тебе! — приголомшив одного вечора Тарас.
— Навіщо? — насторожилася Яра. Її гра зайшла занадто далеко. — Ти ж пам’ятаєш, що я одружена?
— Тому, що ми кохаємо одне одного, — наполягав він. — Інакше як пояснити те, що ти без чоловіка у відпустку відлетіла? І те, що ми телефонуємо, фотографії один одному надсилаємо… Якби у вас все було добре, ти б мене так ніколи і не розблокувала…
До зустрічі з колишнім чоловіком Яра не була готова. Адже вона і спілкуватися з ним почала тільки для того, щоб відволіктися від ревнощів і мати аргумент у суперечці з Богданом — «Бачиш, я теж можу!». А тут такий поворот. Тому коли Оля повідомила, що дала Тарасові адресу її орендованої квартири в Одесі і чекає на нього у себе, Яра міцно посварилася з подругою.
Вона здала квитки, абияк склала собі маршрут до будинку, і на чотири дні раніше запланованого повернулася до їхньої з Богданом квартири.
Де на неї чекав неприємний сюрприз.
Вона знала, що чоловік ще не повернувся з відрядження. І чекала виявити вдома бардак, сухий ґрунт у горщиках… Але ніяк не Оксану.
Яра стояла посеред квартири — доглянута та красива, хоч і втомлена з дороги, але з очима, повними підозри. І Оксана — мила, з добрими, але втомленими очима, не така ефектна, як Яра, але з аурою спокою. Що там могло тримати Богдана стільки років, для Яри тепер було ще більшою загадкою.
— Що ти тут робиш? — закричала господиня квартири, хоча відповідь була зрозуміла відразу — Оксана тримала в руках лійку і стояла біля фікусів, на які Яра причепила детальний графік поливу.
— Квіти поливаю, — злякано відповіла та, не зводячи широко розкритих очей з Яри.
— Хто тебе сюди взагалі пустив? — Яра тремтячими руками набрала номер чоловіка. — Алло! Богдане! Що твоя колишня дружина робить у нашій квартирі?!
— Не знаю, я ключі мамі давав, вона обіцяла поливати. Я ще у відрядженні, — розгублено відповів той.
— Я зараз все поясню, — залепетала Оксана. — Людмила Іванівна мала полити квіти, але в неї прихопило спину, вона ледве ходить. Вона подзвонила мені і попросила прийти. Вона ж мене знає, як доньку, і в неї є мій дублікат ключів.
— Ану пішла геть звідси! — Ярі здавалося, що кричить не вона, а хтось інший її голосом, який нарешті вирвався на волю. Вона вже скинула дзвінок Богданові. — Чоловіка у мене відвести хочеш?
— Ярино, заспокойся, — Оксана взяла себе в руки і виглядала вже впевненіше, хоча й засмучено. — Якби ми з ним хотіли бути разом, то давно були б. І ніхто не зміг би нам перешкодити. Але я обрала свободу та самотність, а він вибрав тебе. Твоя проблема не в мені, а у твоїй недовірі.
Гостя пройшла до виходу, взулась, взяла свою сумочку та вийшла з квартири. Насамкінець кинула:
— Нічого з ним уже давно немає. І брехати мені тобі нема чого.
У наступні два дні Ярин телефон розривався. Дзвонила Людмила Іванівна і звинувачувалась, що це вона попросила колишню невістку полити квіти, бо сама не змогла. Богдан дзвонив і пояснював, що він тут зовсім не до чого, і що Оксана навіть не попередила, що з’явиться в їхній квартирі. Тарас із різних акаунтів писав Ярі, благав її про зустріч, обіцяв кинути дружину.
Коли Богдан приїхав, Яра закотила йому грандіозний скандал. З биттям посуду, збиранням речей. Висловила все, що так довго збиралося: і про недовіру до нього, і про його маму, яка хоче їх розлучити, навіть про сина щось образливе наговорила, згадавши, що він «занадто дорослий, щоб жити за рахунок батька» (хоча Максим цього ніколи не робив). Чоловік слухав мовчки, його обличчя було виразом глибокої втоми. А потім мовчки підвівся і зібрав свої речі.
— Мені треба побути на самоті. Подумати, — сказав він, дивлячись на розбиту тарілку.
— До Оксани своєї поїхав, га? Знову почала заводитися Яра, її голос був пронизливим.
Богдан не відповів. Він лише подивився на неї з жалем і вийшов, тихо зачинивши за собою двері.
Яра залишилася сама. Проплакалася, потім написала Тарасові. Погодилася на зустріч у кафе. Чомусь вона не сумнівалася, що Богдан вирушив до колишньої дружини. Це було логічним завершенням її «передчуття».
Минув ще тиждень. Тарас, побачивши, що Яра стала доступною, почав поводитися недбало. А невдовзі їхні стосунки припинилися раніше, ніж Яра стала офіційно розлученою жінкою. Дружина Тараса дізналася про його пригоди, закотила скандал. І в той момент раптом з’ясувалося, що не така вже й дорога Ярина Тарасові. Тепер уже він скрізь її заблокував, повідомивши, що все скінчено, і він повертається до сім’ї.
Богдан, бачачи все нові зміни у поведінці дружини, запідозривши її у зрадах, подав на розлучення. Яра вважала себе у всій цій історії постраждалою стороною. Адже це Богдан її змусив переглянути свої погляди і зв’язатися з колишнім чоловіком своєю «ненормальною» дружбою! Вона не помічала, що вона сама зруйнувала свій шлюб, не давши йому шансу на довіру.
Минув ще рік. Яра не підпускала до себе чоловіків. Все спілкування з Богданом припинила — адже минуле має залишатися в минулому.
Якось вона гортала стрічку в соціальній мережі. Навіщось знайшла сторінку Оксани. На одній із свіжих фотографій ця дивна мила жінка стояла, обійнявшись із Богданом. У підписі значилося:
“Іноді потрібно розлучитися і дозволити собі помилитися, щоб зрозуміти, як ви один одному дорогі. Дякую тобі за наш другий шанс, Бодя”.
Яра аж підскочила. Зайшла у коментарі. Якась жінка, мабуть, подруга Оксани, писала: «Як чудово, що ви таки знову разом! Так, людям іноді для порівняння треба спробувати побути на самоті чи пов’язати своє життя з істеричними неадекватними особами, щоби почати цінувати того, кого втратив. Рада за вас, що ви один одного не втратили, а знайшли знову!»
Сльози навернулися на Ярині очі. Вона читала коментарі, гортала фотографії. Знайшла Оксану в усіх соцмережах, прошерстила публікації. Здається, Богдан справді розходився з дружиною серйозно, і Оксанка, хоч і переживала, але ніколи не намагалася їх розлучити, поважаючи його вибір. А потім він повернувся. І, схоже, вони навіть щасливіші, ніж були раніше.
А вона, виходить, просто випадкова людина, яка допомогла Богданові зрозуміти, що Оксана — найкращий варіант для нього. Яра була лише каталізатором, який підтвердив, що справжня любов не боїться минулого, а цінує сьогодення, засноване на довірі.
Наридавшись вдосталь, Яра витерла сльози. Налила собі м’ятного чаю, вийшла на балкон і вдихнула на повні груди свіже серпневе повітря.
«Минуле має залишитись у минулому», — нагадала собі вона, але тепер це звучало не як захисний ультиматум, а як наказ собі: забути про Богдана, забути про образу. Не має значення, що там, у кого і як склалося. Важливо, що вона зараз. А в неї життя. Так, без чоловіка, але, можливо, так навіть краще. Треба обов’язково стати щасливою, без огляду на чоловічі обіцянки та без спроб контролювати чуже життя. Потрібно.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
