fbpx
Життєві історії
Ярослава всі 20 років думала – нехай чоловік і не любить, але живе з нею. А про поїздки в село і мови не могло бути, ця тема назавжди стала забороненою в їхній сім’ї. Але цього разу треба було їхати. Ну як не піти на весілля, коли рідна сестра чоловіка доньку заміж видає. Це ж образяться назавжди. А з іншої сторони, піти – означає побачитися з Оленою. Побоювання Ярослави виявилися недаремними. Павло на весіллі не зводив з Олени очей

Ярослава не вельми зраділа, коли з рідного села прийшло запрошення на весілля. Вони з чоловіком вже давно переїхали жити в місто, тому намагалася якомога рідше їздити туди, щоб не повертатися в минуле і назавжди все забути. Павло дістався їй, і це – головне. За 20 років подружнього життя була там всього кілька разів, і то намагалася нікуди не ходити, щоб, бува, випадково там не зустріти Олену.

Ярослава навіть не знала, що її більше лякало при зустрічі з колишньою суперницею – почуття провини перед нею чи те, що чоловік, побачивши свою колишню любов, може залишити її.

В запрошенні красивими літерами було написано: «Тітко Ярославо і дядьку Павле, запрошуємо вас до нас на весілля. Будемо раді, якщо зможемо разом з вами розділити нашу радість». І радість, і тривога, все переплелося водночас. Ну як не піти на весілля, коли рідна сестра чоловіка доньку заміж видає. Це ж образяться назавжди.

А з іншої сторони, піти – означає побачитися з Оленою. Вона ж їхня сусідка, тому точно буде в числі запрошених. Павло робив вигляд, що все нормально, збирався на весілля, обговорював, яку суму подарувати племінниці. Ярослава ж більше хвилювалася, як вона буде виглядати, тому пішла в магазин, купила собі гарну сукню кольору лілей з великою квіткою збоку. Так, цей колір їй завжди дуже личив.

20 років тому у подібній сукні вона зустріла Павла. Приїхала в село до бабусі, по татовій лінії, пішла на дискотеку, і закохалася. Про Павла в селі знали всі, бо він був перший парубок на селі, всі дівчата були в нього закохані, а він любив скромну дівчину Олену, свою сусідку.

Дівчина була ще зовсім юною, ледь виповнилося 18. Павлу було 25, він все жартував, мовляв, нехай кохана підросте, тоді і заміж її візьме. Ярослава так закохалася в Павла, що вже в перший вечір пообіцяла собі, що буде її чоловіком цей бравий парубок. На одній з дискотек їй таки вдалося звернути увагу Павла на себе. Він провів її додому, а далі все вийшло так, як вона мріяла.

Через місяць Ярослава повідомила коханому радісну новину – вона чекає дитину. Павло не зрадів цьому, але кинути дитину не міг. Ярослава вирішила, що вони тихо розпишуться, а потім вона забере коханого з села і він назавжди забуде про Оленку.

Так і зробила, але навіть після народження дитини прихильності від чоловіка не отримала. Був момент, коли Павло зібрав речі, сказав, що її не любить і ніколи не любив, і хотів вже йти. Але Ярослава знову використала випробуваний прийом. Ще одна дитина… Тепер Павло вже був у полоні почуття відповідальності за обох доньок.

Саме на це Ярослава і розраховувала – нехай і не любить, але живе з нею. А про поїздки в село і мови не могло бути, ця тема назавжди стала забороненою в їхній сім’ї.

Але цього разу треба було їхати. Якщо не уникнути, значить, треба підготуватися. Ярославі було відомо, що Олена в свої 40 років заміж так і не вийшла. Бачила її фото в соцмережах – треба визнати, виглядає вона непогано.

Побоювання Ярослави виявилися недаремними. Павло на весіллі не зводив з Олени очей. Ярославі не допомогла навіть шикарна сукня кольору лілей, чоловік не затанцював з нею жодного танцю. Чоловік мовчав і дивився в сторону коханої.

В понеділок зранку Павло попросив Ярославу присісти і вислухати його уважно. Він сказав, що тепер точно знає, що без Олени жити більше не хоче – вона чекала на нього 20 років. Тому він іде. Доньки вже підросли: Старшій, Олександрі, 19 років, молодшій, Наталочці, 16. Дітей він не кине, буде завжди допомагати. Але жити з Ярославою більше не хоче.

***

Коли Павло з Оленою вінчалися в місцевій церкві, люди дуже по-різному це сприйняли. Але їм було байдуже. З Ярославою Павло шлюб не брав, не відчував, що готовий перед Богом і людьми назвати її своєю, тому не бачив перешкод, щоб обвінчатися з коханою. Свій гріх він спокутував 20 років. А Олена таки його дочекалася. Правду кажуть – від долі не втечеш.

Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.

Фото ілюстративне – svadba.

facebook